Історія написання: задум виник на основі спостереження автора за процесом українізації. В основу лягла реальна історія, що трапилася з харківським службовцем «Донвугілля» з Н-ської вулиці на Холодній Горі.
Тема: зображення процесу українізації в Україні у 20-х роках XX століття на прикладі однієї родини.
Ідея: засудження національного нігілізму українців, у свідомості яких міцно вкоренилося переконання в тому, що все українське — «третій сорт», а також великодержавного шовінізму; піднесення національної свідомості українців.
Особливості п'єси "Мина Мазайло":
Драму не можна перекласти: втрачається обігрування українських і російських прізвищ;
Немає позитивних персонажів (дядько Тарас сумнівається у своїх думках і вчинках, надто легко здає свої позиції; Мокія теж не можна назвати патріотом: українська мова цікавить його з наукової точки зору);
У творі містяться досить прозорі натяки на облудність насильницької радянської українізації;
Фіаско для Мини можливе тільки в літературному творі, бо в той час більшовики підтримували перевертнів.
Сюжет перегукується з п'єсою Мольєра "Міщанин-шляхтич" та трагікомедією І. Карпенка-Карого "Мартин Боруля".
Комедію М. Куліша «Мина Мазайло» часто називають філологічною п'єсою. Свого часу, наприкінці 20-х років XX століття, вона з великим успіхом йшла на українській сцені. Але 1930 року, коли українізацію було згорнуто, п'єсу одразу заборонили. Однак серед читаючої публіки вона викликала досить гостру дискусію, оскільки вже за своїм характером вона є суто дискусійним твором. Так, герої комедії весь час дискутують про проблеми мови, намагаючись обрати для себе шлях у житті і, зокрема, правильне родинне прізвище. Отже, за допомогою різних героїв драматург висловлює різні позиції обивателів стосовно проблеми українізації.
Специфіка комедії полягає в тому, що жодного з її персонажів не можна сприймати серйозно, всі вони викликають лише сміх, навіть наївний Мокій з його захопленням усім українським. Таким чином досить трагічна ситуація, у яку потрапила українська культура на початку XX століття, розкривається крізь призму смішного, що надає твору ще більшою гостроти. Адже сміючись глядач очищується і може критично поглянути не лише на інших, але й на себе.
