Вершиною розвитку жанру вважаються «Мисливські усмішки», які Максим Рильський назвав «ліричною поезією в прозі».
Як мудрий знавець природи й співець її щедротного світу, постає Остап Вишня в усмішках власне мисливських — про перебування людини на полюванні, риболовлі, допитливість і вміння пізнавати звички й характери «мешканців» лісу, степів, річок, озер. Поетичний лад усмішок обумовлений тим, що в них діє спостережливий, багатий душею оповідач, якому притаманне чуття прекрасного і який уміє скористатися народним колоритним словом, знає численні «бувальщини» з мисливського побуту. Цим пояснюється й гумор мисливських усмішок, багатих на всілякі пригоди, пов’язані з невдачами полювальників і кепкуванням над ними рідних і знайомих. В усмішках панує атмосфера поетичності, ліризму.
Герой «Мисливських усмішок», який є й оповідачем,— трохи хитрий, трохи дивакуватий у своєму священнодійстві збирання на полювання, в очікуванні зайця або лисиці, у поверненні додому — здебільшого без здобичі або й без рушниці чи шапки. Але завжди він іронічний до себе, доброзичливий і наївний, як дитина. І головне для нього — не трофей, а спілкування з природою.
акликаючи читачів любити природу, бути її охоронцем, письменник часто вживає пестливі слова, особливо коли йдеться про молодь птахів, звірів, риб: чиряточка, ластівочка, пташенятко.
Природа і її захист, мисливські пригоди, народні характери — це, очевидно, улюблені теми Остапа Вишні. Адже тут не треба кривити душею, показувати досягнення соціалістичного будівництва і твердий поступ пролетаріату у світле майбутнє.
