Ономатопи так само, як і вигуки, не є номінантами, не мають граматичних категорій, морфемна структура у них не членується. Від вигуків відрізн. тим, що не вираж. емоції, а служать лише для відтворення звукообразу реальних звуків і шумів. Властивістю семантики ономатопів є те, що вони фонетично мотивовані, тобто самі звуки є прямим наслідуванням відповідних дій чи явищ.
Ономатопи є приблизними імітативами, тому що звуки тварин, особливо щебіт птахів не можна точно передати засобами традиційної фонетики (пташка – свище , каркає, тьохкає), жаба – квакає)
Той факт, що звуконаслідування – приблизні звуки, які витворила людина, свідчить і те, як у різних країнах імітують голоси тварин, птахів. Однак, ономатопи – повноцінні слова.
Класифікація.
1) фізіологічні процеси, які відтворюються мовними органами людини (апчхи!, хм!, хух! кихи!); 2) голоси, крики тварин і птахів (тьох-тьох!, пі-пі!, кукуріку!);3) зв. природи(шу-шу!, шорх!, бульк!); 4) зв. рухів, дій (пурх!, хлюп!, кап!); 5) зв. техніки (дзинь!, у-у!, бабах!)
Ономатопи сприймаються на слух(джик!, вжик!, бульк!), а скорочені дієслова – зоровими органами (смик). Після звуконаслідувань ставляться видільні знаки («!», «…»), а після безсуфіксного короткого дієслова – ні.
Дієслова : зирк, блим, блись, хап, гульк.
Звуконаслідув. : туп!, хрум!, хрусь! , бац!, клац!, шурх!.
