Вигуки – незмін. слова, що можуть виступати як еквіваленти висловів і вираж. почуття, емоц., настрій людини або різні волевиявлення в їх найзагал. вигляді, не називаючи їх. Вигук як мовна одиниця не виражає значення. Воно створ. контекстом, конкретн. ситуацією мовлення, що свідчить про мовленнєву природу вигуків. Вони супроводжуються відповідною інтонац. – видільності, а значна частина – інтонац. окличності. Виразну і однозначну семантику мають виг. : Жах!, Тьфу!, Рятуйте!, тощо.
Семантична визначеність вигуків особливо проявляється тоді ,коли вони виступають як чл. речення. Вживаються переважно у розмовн., художн., зрідка публіцист. стилях.
Класифікац. емоційні – вираж. почуття, настрій , фізичн. псих. стан (ах!, ох!, Боже мій!, з Богом, Парасю!); емоційно імперативні – характеризуються поєднанням емоційного та спонукального, переважно – прокльони, побажання (Щоб тебе об дорогу било!, Ні пуху ні пера!); імперативні – вираж. прояви вольової сфери псих. діяльності людини(заохочення, спонукання). Поділяються на Апелятивні – привертають увагу співрозмовн., стоять на початку реч. (алло!, агов!, альо гараж!); спонукальні - властива найбільш загальна спонукальна семантика (ну!, ану!, нумо!), наказові – категоричн. наказ (баста!, годі!, біс!, майна!, рятуйте!); вокативні – прикликання на відгону свійськ. тварин та птахів, спрямов. на встановл. певного контакту між людиною і твариною. (тю-тю!, киць-киць!, паць-паць!); вокативно-імперативні – команди тваринам ( апорт!, век!, піль!, цоб!, анкус!); етикетні (прощайте!, їй-бо!, до побачення!, чао!, па-па!).
За походж. виг. поділ. на 2 групи: первинні; вторинні.
Первинні – склад. з 1-го чи кількох звуків і вимовляються з певною інтонац. Це – слова- сигнали , що вираж. почуття або волевиявлення мовця (ай!, фу!, но!, о!, люлі!, ну!). Залежно від змісту і мовної ситуації первинні виг. можуть вимовлятися подовжено, мож. повторюватись (ну-ну!, ой-ой!).
вторинні утворил. від повнозначних частин мови, які втрат. свою номінативну ф-ю. ставши вигуками, повнозначні слова втрач. свої лексичні та граматичні властивості. На сьогодні – це основн. шлях збагачення і поповнення категорії вигуків. В результаті інтер*єктивації поповн. усі семантичні розряди виг.: емоційні (горе!, Боже!, матінко!), емоційно-імперативні (щоб ти здох!), імперативні (рятуйте!, глянь!, диви!, стоп!), вокативні (минь-минь!, ціп-ціп!), вокативно-імперативні(а-киш!, а-кота!, фас!), етикетні (добридень!, прошу!, дякую!).
Процесу інтер*єктивації за певних умов підлягають такі частини мови: імен, дієсл., прислівн., займен., звуконаслідування, словосполуч., сполуч. слів, цілі речення, іншомовні запозичення (Караул!, ура!, бравісімо!)
