Писати поезії Леся Українка почала рано, 9-літньою дівчиною (вірш «Надія»). Леся написала цей перший у своєму житті вірш під впливом звістки про долю своєї тітки Олени Антонівни Косач, який присвятила своїй тітці Олександрі Судовщиковій. Вперше надруковані — вірші «Конвалія» і «Сафо» — який присвятила своїй тітці Олександрі Судовщиковій 1884 у львівському журналі «Зоря».
Перша збірка поетичних творів Лесі Українки - «На крилах пісень» вийшла друком у Львові на початку 1893 р (друге видання в Києві 1904)). У виданні збірки брав безпосередню участь І. Франко. Збірка включає 69 віршів раннього періоду її творчості , написаних до 1882 року. У збірку ввійшли цикли “Сім струн”, “Зоряне небо”, “Сльози-перли”, “Подорож до моря”, “Кримські спогади”, “Дитячі” та ще 29 поезій, не об’єднаних у цикли (серед них “Contraspemspero”, “Досвітні огні”, “Мій шлях”), а також поеми “Самсон”, “Місячна легенда” та “Русалка”. Осип Маковей виділяв три мотиви: нарікання на власну долю, доля України та захоплення природою. Сумовитий настрій він пояснював переважно тяжким станом здоров’я поетеси. Збірка перейнята мотивами стоїчної боротьби з долею, не новими, зрештою, в тодішній українській літературі, багато в чому наслідувальними закликами до самопожертви, до служіння рідному народові. Однак мотиви стоїчного протистояння набували у Лесі Українки, яка з раннього дитинства була змушена боротися з тяжкою недугою, особистісного забарвлення. У збірці авторка ще охоче використовує риторичні фігури безпосереднього звертання до адресата – України, народу, рідного краю... Знаходимо тут узвичаєні образи тяжкого шляху й колючих тернів уздовж нього, негоди і “темної ніченьки”, провідної зорі й омріяної “волі гожої”. У збірку ввійшли цикли “Сім струн”, “Зоряне небо”, “Сльози-перли”, “Подорож до моря”, “Кримські спогади”, “Дитячі” та ще 29 поезій, не об’єднаних у цикли (серед них “Contra spem spero”, “Досвітні огні”, “Мій шлях”), а також поеми “Самсон”, “Місячна легенда” та “Русалка”. Осип Маковей виділяв три мотиви: нарікання на власну долю, доля України та захоплення природою. Сумовитий настрій він пояснював переважно тяжким станом здоров’я поетеси.
Друга збірка – «Думи і мрії» – надрукована також у Львові в 1899 році. Вона включає 50 віршів 1893 – 1899 років і дві поеми - «Давня казка» (1893), «Роберт Брюс, король шотландський» (1893). Сюди ввійшли цикли “Мелодії”, “Невільничі пісні”, “Відгуки”, поеми “Давня казка” і “Роберт Брюс, король шотландський”. Поетеса вся у напруженому чеканні, в непереможному прагненні дії. Значне місце посідає романтична образність. Розвивається заявлене раніше протиставлення довколишніх сутінок-пітьми і пожаданої зірниці, блискавки, осяйного й просвітлюючого вогню. Свою сучасність авторка, у згоді з романтичною вірою, оцінює як підле міжчасся, тюремне скніння, “часи глухонімії”. Це – існування без подвижництва, без героїки й боротьби, без тріумфальних вінків. Співчутливі мотиви, оплакування народної недолі й заклики до невтомної праці сівача-просвітителя, що були визначальними для першої книжки, у цій і наступній поетичній збірках поступаються місцем афористичним гаслам непокори й індивідуального протистояння: любов тепер переплетена з ненавистю... Сліпа доля, всупереч якій лірична героїня сіяла квітки на морозі й шукала між хмарами провідну зорю в найтемнішу ніч, тепер зовсім втратила силу. Збірку відкривала поема “Давня казка”, в якій пристрасно прозвучала тема покликання поета, його обов’язку перед народом. Всі три вміщені у цій збірці цикли “Мелодії”, “Невільничі пісні”, “Відгуки” продовжували цю тему. Крім того, нові твори утверджували тему героїчного подвигу, збагачували концепцію активної людини того часу. У циклі “Невільничі пісні” звучить заперечення покори як людської позиції. Прагнення, жадання героїзму об’єднує загальний пафос цього циклу. В постійному взаємопереплетенні домінують естетичні категорії величного і трагічного.
Третя збірка – «Відгуки» – надрукована у Чернівцях в 1902 році. Складається вона з ліричних циклів - 30 віршів «Із циклу «Невольницькі пісні», «Ритми», «Хвилини», написаних протягом 1900 – 1902 pp., розділу «Легенди» та драматичної поеми «Одержима» (1901). Вона складається із циклів “З невольницьких пісень”, “Ритми”, “Хвилини”, шести легенд і драматичної поеми “Одержима”. Знову ж тут звучить тема митця і суспільної функції слова. У цій збірці виразно проявився відхід Лесі Українки від лірики медитативної до ліро-епосу (легенди), до драматичного монологу, від рифмованого до білого вірша, до розкованості строфічної і жанрової. Помітне також зростання драматичного елемента в ліриці й особливо філософської заглибленості поетичного світосприймання, концентрації думки. Надаючи великого значення композиції своїх збірок, прагнучи, щоб кожна збірка становила собою одне художнє ціле і сприймалася як завершений художній витвір, Леся Українка не дотримувалася хронологічного принципу розташування поезій всередині збірки. Її прижиттєві збірки мають чітко окреслені хронологічні межі, жоден твір в них не передруковувався двічі, до збірок включалися не всі опубліковані на той час твори, а лише ті, які поетеса вважала кращими.
