О́сип Степа́нович — український
поет,
прозаїк,
публіцист,
критик,
літературознавець,
перекладач, редактор багатьох періодичних видань,
педагог, громадсько-політичний діяч. Набуток віршової творчості Маковея представила збірка «Поезії» (1895). Цикл із неї «Semperidem» І. Франко визнав естетично найвартішим явищем літературного життя Галичини за 1892 р. Книжка виявила, крім ліричного, хист епічного поета (поеми «Молох», «Місіонер», «Новик», казка «Чортова скала»). Пізніші цикли («Дружка», «Сум і глум», «Гірські думи», «Оклики» і «Строфи») розкрили елегійно-медитативне, іронічно-образне мислення автора, повне володіння ним віршовими формами, ритмами (пейзажний шедевр — мініатюра «Сон» та ін.). Поряд із традиційними О. Маковей шукав і новітніх шляхів творчості, зазнав впливу неоромантизму (конфлікт мрії ліричного суб'єкта й «будного дня», що її в'ялить). Цикли «Гірські думи» та «Оклики» прилучили його до модерних течій. Зболені рефлексії патріота визначили тональність іронічно-сатиричної збірки «Подорож до Києва» (1897). Гнітючі враження від побаченого — того, як «залляла Московщина всю Україну», вилилися в форму подорожнього блокнота, «записи» якого щодо трагедійної сили й розмаїття письма не мають аналогій у відповідному жанрі української поезії. Водночас враження й розмисли О. Маковея набули оптимістичних відтінків у рядках про те, що колись у Маріїнському палаці буде-таки президент України, що батьківщина оживе. Поема «Терновий вінок» (євангельську оповідь про розп'яття Христа автор доповнив реальним планом життя Палестини), збірка легенд «Пустельник з Путни та інші оповідання» дають духовний ключ до розуміння світосприймання й творчості О. Маковея, натхненної його релігійним почуттям. Національно-патріотичну позицію письменника розкривають вірші — гімни «Українським мученикам» і «Гайдамацька пісня».
