Головною умовою існування національної школи М.Грушевський вважав навчання рідною мовою. На його погляд у рідній школі учні мають прилучитися до надбань духовної культури свого народу, його історії, культури, традицій, звичаїв, побуту тощо. Тобто зміст освіти і виховання повинен відбивати національні особливості українського народу, внаслідок чого в учнів мав формуватися народний світогляд, національна свідомість, характер, спосіб мислення, діяльність, народна мораль тощо.
Велику роль приділяв М.Грушевський проблемам дидактики. Всі навчальні предмети він поділяв на дві групи. Він наголошував, що одні предмети мають дати учням можливість пізнати сутність життя і зрозуміти свою роль в ньому, інші вчать засобам використання всіх умов життя для свого добробуту. До першої групи вчений відносив гуманітарні дисципліни.
Особливе місце М.Грушевський відводив історії, зазначивши догматизм і застарілі традиції у вивченні шкільного курсу. Він наполягав, що історія має давати відповідну оцінку всім епохам і подіям, всіх народів.
Історію рідного краю вчений вважав першоосновою громадського виховання. Активну роль у справі освіти та виховання М.Грушевський відводив народному вчителю. Він заповідав йому горнутися до свого українського, розширювати його всякими способами.
Науково-педагогічна і публіцистична спадщина М.С.Грушевського не обмежується капітальними працями, трактатами, статтями, численними курсами лекцій, які він читав з університетських кафедр. Дбаючи про поширення історичних знань, учений поряд з уже згаданими вузівськими підручниками, написав ще й дві книжки для школярів. Перша з них – ілюстрована історія України під назвою „Про старі часи на Україні. Коротка історія України” (1907) – відразу витримала кілька видань і дійшла до нас у вигляді бібліографічного раритету. Друга – „Історія України, приладжена до програми вищих початкових шкіл і нижчих класів шкіл середніх”, - побачила світ у 1920 році, але значного поширення не набула. Майже весь тираж цього видання було знищено ще за життя автора.
У брошурі „Про українську мову і українську школу”, вперше виданій у 1912 році, автор зібрав свої статті про українську мову і шкільну науку чи освіту. які друкував у газеті „Село” в 1909 – 1910 рр. для читачів селян. У передмові до першого видання автор писав: „… Чей стане в потребі. Питання еї – про українську мову, школу й освіту, не порішені в Росії досі, і довго ще про них прийдеться змагатися й споритися, тож і гадки та звістки, подані в сих статтях, можуть придатися і сьому ділу послужити. Правда, статті еї писані з ріжних нагод і часом до тої самої справи і по кілька раз вертаються, та тямущому чоловікові се не зашкодить. Такі нагоди повторюються і певно будуть повторятися, і сказане з їх приводу не раз ще матиме свою силу”.
Важливим доробком М.Грушевського є його народознавчий нарис „Українці”, вперше опублікований у 1910 р.
