Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) – великий український поет, художник, громадський діяч, мислитель. Його педагогічні погляди виражені у віршах, публіцистичних і художніх творах. З творів Т.Шевченка постає виховний ідеал – людина з багатогранними знаннями і високими моральними якостями, здатна застосовувати знання в житті, яка любить працю, вміє цінувати мистецтво. Він вважав, що такого ідеалу можна досягти належним вихованням. Заперечував вирішальну роль спадковості у вихованні дітей.
В основі освітньо-виховного ідеалу Шевченка – працьовитість. Тільки в праці людина може знайти справжнє задоволення, і тому вона повинна посідати домінуюче місце в житті кожного.
На думку Шевченка, людина повинна мати добре розвинені естетичні смаки, бути обізнаною з високохудожніми літературними творами, добре орієнтуватися в образотворчому мистецтві. Не зайвим є вміння малювати, гарно співати, грати на музичних інструментах.
Вихована людина – високоморальна людина, яка любить батьківщину, добре усвідомлює обов’язки перед суспільством, ненавидить брехню, лицемірство, підлабузництво.
Освіта, за Шевченком, повинна збагачувати, а не обкрадати серце людини. Він прагнув розширити зміст освіти. Вважав, що початкове навчання не може обмежуватися тільки навичками читання, письма та лічби, а повинно містити знання з історії, географії, етнографії.
Цінним доробком Т.Шевченка у розвиток педагогічної думки є створення ним передового на той час підручника для недільних шкіл – “Букварь Южнорусский” (1860), який був доступний кожній простій дитині. Невеликий за обсягом (24 сторінки), містив великі і малі букви алфавіту і цифри і створювався за комбінованим принципом: учні спершу вивчали звуки і літери в алфавітному порядку, згодом переходили до читання цілих слів; для полегшення процесу опанування грамоти слова спочатку поділялися на склади, а відтак наводився текст без такого поділу. У “Букварі” Шевченко вмістив дві великі народні думи – “Про Олексія Поповича” та “Марія Богуславка”, багато народних приказок та прислів’їв, наводячи зразки народної творчості, надавав навчанню народного характеру, прагнув, щоб у школі діти спілкувалися рідною мовою.
Великого значення Шевченко надавав народній школі, яка повинна бути доступною для всіх дітей. В ній діти мають отримувати міцні й глибокі знання, всебічно розвиватися. Рідна школа повинна задовільняти потреби свого народу і діяти на засадах народності. Велику роль у народній школі поет надає особі вчителя, який має бути доброю, високоморальною людиною, носієм духовності свого народу.
Поета турбував стан жіночої освіти. Т.Г.Шевченко, як гуманіст, обстоював рівність хлопців і дівчат у навчанні, стояв за надання жінці повноцінної освіти.
Великого значення надавав сімейному вихованню, важливою умовою якого є теплі, сердечні стосунки між батьками. Особлива роль у вихованні належить матері, яка правильно розуміє свої материнські обов’язки. На думку Шевченка, родинне виховання слід доповнювати суспільним вихованням, яке покликана давати світська загальноосвітня школа.
