42.Діяльність козацьких шкіл в Укр.(січові,полкові,музичні та ін..)Система виховання лицаря-козака.

 Богдан Хмельницький видав універсал про орга­нізацію при кобзарських цехах шкіл з підготовки кобзарів, лірни­ків і взяв їх під свою опіку. Це були, по суті, перші музичні шко­ли на Україні. Учителями працювали козаки-кобзарі, що за віком чи з інших причин не могли володіти зброєю. Заняття з учнями проводились індивідуально. Лише тоді, коли юнак міг самостій­но створити мистецький твір, він діставав право співати людям. Тому кобзарі часто були і поетами, і композиторами. Підготовка їх мала велике значення для козацького війська.

Осередком освіти XVII ст. був звичайно Київ, але такі школи існували і в Чернігові, Новгород-Сіверську, Почаєві, Батурині та ін.

Козацькі школи діяли у полкових і сотенних містах І містеч­ках України. На території Лівобережної України до другої поло­вини XVII ст. діяв адміністративно-територіальний полковий устрій на чолі з генеральною старшиною (гетьманом). За даними ревізійних книг, у семи полках Лівобережжя було 866 полкових шкіл. Ці школи розміщувались переважно у приміщеннях, які на­лежали церквам. Їх іноді й називали за назвою церкви. Учителі мали собі помічників з кращих уч­нів, яких називали "школярами", "молодиками", "виростками". Учні жили в будинку дяка і, крім навчання, виконували роботи по господарству.

Методи навчання в школах були обмежені, хоча вчителі і намагалися певною мірою унаочнювати навчальний процес, осо­бливо під час вивчення азбуки. Ці школи існували на кошти батьків.

Дітей навчали читати, писати, рахувати та ін. Виховання було переважно релігійним. У Лубенському і Чернігівському полках діти старшини і заможних козаків навчалися грамоти та військо­вої справи у парафіяльних школах або при сотенних і полкових канцеляріях.

Військову справу викладали досвідчені і випробувані в боях козаки. Вони носили звання "військового служителя" і користу­валися високим авторитетом.

Ці школи забезпечували дітям лише початкові знання.

Багатовіковий визвольний козацький рух зумовив унікальне явище не лише східнослов'янської, а й світової культури - коза­цьку педагогіку.

Козацька педагогіка - частина народної педагогіки у вершин­ному її вияві, яка формувала в підростаючих поколіннях україн­ців синівську вірність рідній землі. Батьківщині - незалежній Україні. Створена козаками педагогіка, ввібрала в себе ідейно-моральний, емоційно-естетичний, психолого-педагогічний зміст богатирської епохи в житті наших пращурів періоду Відродження.

Під могутнім захистом козацьких збройних сил в Україні іс­нували різні типи навчальних закладів. Поряд з академіями, брат­ськими, дяківськими, церковними, монастирськими школами, колегіумами, працювали народні професійні школи мистецтв і ремесел та козацькі, січові школи на території Січі, земель Війська Запорізького, на Гетьманщині.

Перша школа на Січі, слугувала зраз­ком для виникнення осередків освіти на всій території козацьких вольностей. Склад учнів визначався звичаями, що формувалися на Січі. Так, там заборонялося перебування жінок. Батьки прибували на Січ з синами, щоб ті навчилися грамоти і військової справи. Трапляло­ся, що шукаючи порятунку від панської сваволі, діти добиралися туди самі.

Січова школа існувала при церкві Святої Покрови, розташо­ваної на території Запорізької Січі. Вона складалася з двох відді­лів: в одному вчилися ті юнаки, що готувались на паламарів і ди­яконів - у цьому відділі було завжди ЗО учнів. Крім цього, був відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької стар­шини та інші діти (їх було біля 50), яких навчали грамоті, співу та військовому ремеслу.

Традиції фізичного та психофізичного загартування підрос­таючих поколінь продовжувалися в козацьку епоху.

Відомо, що в січових і козацьких школах перехід з одного класу в інший, від букваря до Часослова, потім до Псалтиря і т.д., який супроводжувався народними дитячими забавами, ігра­ми, різноманітними фізичними вправами. Важливе місце від­водилося також формуванню в учнів умінь плавати, веслувати, керувати човном, переховуватися від ворога під водою (за допо­могою очеретини) та ін. Усе це підносило дух учнів, давало на­снагу, оптимізм, віру у свої сили, можливості.

На Запорізькій Січі існувала специфічна система відбору і вишколу молодих людей^ так званих молодиків.

До школи приймалися хлопчики з 9 років. Підростаючи, вони ставали помічниками вчителя: підтримували в класі дисципліну, привчали молодших до самообслуговування.

Посібниками для навчання були Часослов і Псалтир, які в до­статній кількості друкували Київська і Чернігівська друкарні, а також скорописна "Козацька читанка".

В учнівському колективі діяло самоврядування, що нагаду­вало козацьке. Учні обирали зі свого складу двох отаманів: одно­го для старших, другого - для молодших. Якщо ті не виправдову­вали довір'я, після закінчення навчального року їх переобирали.

Молодь на Січі виховувалась на демократичних засадах. Усі мали рівні права та обов'язки. Найвищими якостями вважалися патріотизм, готовність віддати життя за волю і свободу України, чесність, самодисципліна, взаємодопомога. Існувало побратимст­во: хлопчики, що браталися, клялись один одному у вірності та друж­бі, християнській любові до кінця життя.

Великий виховний вплив на дітей мали різноманітні види народного мистецтва та фольклорне виховання

У духовному житті молоді козацькою педагогікою відводи­лась особлива роль лицарській честі і лицарській звитязі.

Українська козацька система виховання - глибоко самобутнє явище, аналогів якому не було в усьому світі. Вона мала кілька ступенів. Передусім - дошкільне родинне виховання, яке утвер­джувало високий статус батьківської і материнської народної козаць­кої педагогіки.

Другий ступінь козацького виховання можна назвати родин­но-шкільним. Пізніше юнаки, які прагнули знань, училися у віт­чизняних колегіумах, у відомих університетах Європи, отримува­ли підвищену і вищу освіту. Такі молоді люди, освічені і вихова­ні на європейському рівні, часто очолювали національно-визвольний рух, брали активну участь у розбудові освіти, науки і культури України та інших слов'янських держав. У січових і ко­зацьких школах, школах джур, а також по закінченні вищих на­вчальних закладів юнацтво одержувало систематичне фізичне, психофізичне, моральне, естетичне і трудове виховання, націона­льно-патріотичну підготовку, спортивно-військовий вишкіл.