Костецький належав до засновників і чільних теоретиків Мистецького українського руху в еміграції та найяскравіших українських письменників-модерністів свого покоління. Його літературну спадщину складають оповідання, повісті, романи, п'єси, вірші, подорожня проза, кіносценарії, есеї, українські переклади творів світової літератури
Біографія[ред. • ред. код]
Ігор В'ячеславович Мерзляков народився 1913 року в Києві. Його батько був педагогом вокалу. Майбутній літературний псевдонім письменника — Костецький — був прізвищем його матері. У 1928 Костецький закінчив семирічку. Він одержав театральну освіту і пізніше працював режисером в Ленінграді, Москві та на Уралі. У 1919–1924, 1940–1942 рр. жив уВінниці. Костецький був особисто знайомий і листувався з провідними представниками західного модернізму, такими якЕзра Павнд, Томас Еліот та Арнольд Шенберґ[1]. В 1950–1960х роках Костецький був редактором ілюстрованого часопису «Україна і Світ». У кінці 50-х років заснуваввидавництво «На горі», що спеціалізувалося на виданні перекладної літератури українською мовою та української поезії. Костецький був одружений з письменницеюЕлізабет Котмаєр. Письменник помер 1983 року в м. Швайкгайм біля Штутгарта (Німеччина), похований там же.
Літературна діяльність[ред. • ред. код]
Почав творчу діяльність з написання оглядів театру російською мовою. Творчості Костецького був притаманний епатаж, експериментування з мовою та амбітне віднесення своїх творів до елітарної культури. Будучи членом Мистецького Українського Руху він дуже активно намагався впровадити в українську літературу прийоми західних модерністів, часто не знаходячи розуміння серед своїх сучасників. Видавав часопис літератури та мистецтва «Хорс».
Як і багатьом авторам того часу, мистецькому світогляду Ігоря Костецького було властиве сприйняття навколишнього світу як фрагментованого і беззмістовного, що звичайно відобразилося на його творчості. Для його творів характерний передусім інтерес до деталей і символів при тому, що робилася пожертва цілісністю тексту. Костецький був автором абсурдних п'єс ще до того, як вони проявилися на Заході в творчості Ежена Іонеско та Семюеля Бекета. При цьому його п'єси ніколи не були поставленими. На відміну від театру абсурду п'єси Костецьго є ідеалістичними, а не песимістичними.
Велику роль в пізньому періоді творчості Костецького відігравали переклади на українську творів класиків західного модернізму (Томаса Еліота, Езри Павнда, Стефана Ґеорґе, Федеріко Гарсія Лорки та Поля Верлена), які він друкував у власному видавництві «На горі». Він також переклав сонети та «Ромео і Джульєту» Вільяма Шекспіра. Разом зі своєю дружиною Елізабет Коттмаєр Костецький переклав роман Олеся Гончара «Собор» на німецьку мову[2].
Був членом ПЕН-клубу, Німецького товариства Шекспіра та Товариства Тейяра де Шардена.
