пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Іва́н Багря́ний

 (справжнє ім'я: Лозов'ягін Іва́н Па́влович[1] (також: Лозов'яга);нар. 19 вересня (2 жовтня1906Охтирка Сумської обл. —  25 серпня 1963Новий УльмФРН) — український поетпрозаїкпубліцистполітичний діяч.

 

Життєпис[ред. • ред. код]

Становлення[ред. • ред. код]

Народився 2 жовтня (за ст. ст. 19 вересня) 1906 року в місті Охтирка Сумської обл. [2] в сім'ї муляра Павла Петровича Лозов'яги. Мати майбутнього письменника — Євдокія Іванівна Кривуша — походила із заможного селянського роду із селаКуземин біля Охтирки. У сім'ї, крім Івана, виховувалися також син Федір і дві дочки — Неоніла та Єлизавета.

У шестирічному віці почав навчатися в церковнопарафіяльній школі, потім закінчив в Охтирці вищу початкову школу. 1920року вступив до технічної школи слюсарного ремесла, потім — до Краснопільської школи художньо-керамічного профілю.

1922 року починається період трудової діяльності і активного громадсько-політичного життя: він то завполіт цукроварні, то окружний політінспектор в Охтирській міліції, то вчитель малювання в колонії для безпритульних і сиріт. 1925 року вийшов із комсомолу. Щоб «збагатитись враженнями» (вислів Івана Багряного), побував на Донбасі, в Криму, на Кубані.

1925 року Іван працював у Кам'янці-Подільському ілюстратором у газеті «Червоний кордон», надрукував у ній свої перші вірші [3].

Того ж 1925 року Іван під псевдонімом І. Полярний власними силами видав в Охтирці невеличку збірку «Чорні силуети: П'ять оповідань». В оповіданнях описані враження від побаченого й пережитого автором під час поїздки по Україні. Це переважно безрадісні реалістичні картини життя тогочасного суспільства.

1926 року Іван вступив до Київського художнього інституту (КХІ), якого через матеріальну скруту та упереджене ставлення керівництва закінчити не вдалося. Навчаючись в КХІ, виходить зі спілки «Плуг», вступає до опозиційного літературного об'єднання МАРС («Майстерня революційного слова»), де зближується з самовимогливими митцями слова: Валер'яном ПідмогильнимЄвгеном ПлужникомБорисом Антоненком-ДавидовичемГригорієм КосинкоюТодосем Осьмачкою та іншими, яких пізніше було піддано нищівній критиці з боку офіційної радянської критики та всіляко переслідувано. Саме в цей період Іван Багряний активно працював і друкувався в журналах«Глобус»«Всесвіт», «Життя й революція», «Червоний шлях» та інших.

У 1920-х роках видає низку поетичних творів: збірку віршів «До меж заказаних», поеми «Монголія», «Вандея», «Газават», п'єсу «Бузок» про графоманів. У 1929 році на власний кошт видає віршовану поему «Ave Maria», яка майже миттєво була заборонена цензурою й вилучена з книготоргівлі.

 
Іван Багряний

1930 року побачив світ історичний роман у віршах «Скелька». У ньому розповідається про повстання в селі Скелька у ХVIII ст. проти свавілля московських ченців монастиря, що знаходився поряд. Селяни спалили монастир, протестуючи проти національного гноблення. Офіційною реакцією на роман стала стаття О. Правдюка «Куркульським шляхом» в журналі «Критика», де автор говорить: «…Від самого початку поет став співцем куркульської ідеології і до сьогодні залишається таким…» [4].

В ув'язненні та на засланні[ред. • ред. код]

16 квітня 1932 року його заарештували в Харкові й звинуватили «в проведенні контрреволюційної агітації» за допомогою його літературних творів, таких як поема «Ave Maria», історичний роман «Скелька», поеми «Тінь», «Вандея», «Гутенберг», соціальна сатира «Батіг».

Багряний пробув 11 місяців у камері одиночного ув'язнення у внутрішній тюрмі ГПУ. А 25 жовтня 1932 року його звільнили з-під варти і на три роки відправили до спецпоселень Далекого Сходу. Про період перебування Івана Багряного на Далекому Сході в 1932–1937 роках досі мало відомостей: Охотське моретайга, життя серед українців Зеленого Клину. Утеча в Україну та арешт у дорозі, новий термін (3 роки) — тепер уже в таборі БАМТАБу.

Точних даних про час повернення Івана Багряного із заслання немає: 16 червня 1938 року повторно арештований та відсидів у Харківській в'язниці УДБ-НКВС на Холодній горі. Йому пред'являють нове звинувачення — участь чи навіть керівництво у націоналістичній контрреволюційній організації. Хоч тривали довгі дні знущань та допитів, Акт про закінчення слідства 26 березня 1939 року з висунутими проти нього обвинуваченнями І. Багряний не підписав. 1 квітня 1940 року прийнято постанову, в якій відзначалося, що всі свідчення про контрреволюційну діяльність належать до 1928 — 1932 років, за що він уже був засуджений, а «…інших даних про антирадянську діяльність Багряного-Лозов'ягіна слідством не добуто». Хворий, знесилений, Іван Багряний повертається в Охтирку.

Автобіографічні подробиці про ці п'ять років життя — арешт, тортури, втечу із заслання й повернення на батьківщину — письменник використав у романі «Сад Гетсиманський».

Під час війни[ред. • ред. код]

Радянсько-німецька війна застала письменника в Охтирці. Він одразу пішов в українське підпілля, передислокувався до Галичини. Іван Багряний працював у референтурі пропаганди, писав пісні на патріотичні теми, статті різноманітного характеру, малював карикатури й плакати агітаційного призначення. Одночасно він брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради (УГВР), у розробці її програмових документів.

Попри таку завантаженість Іван Багряний не покинув літературну працю. 1944 року він написав один із найталановитіших творів — роман «Звіролови» (згодом відомий як«Тигролови»).

У січні 1944 написав, перебуваючи у Тернополі, поему «Гуляй-Поле»[5].

В еміграції[ред. • ред. код]

 
Могила Івана Багряного в м. Новий Ульм (Німеччина)

1945 року Багряний емігрував до Німеччини. Як свідчить у «Листах до приятелів» Юрій Лавріненко, «в еміграції теж не було свободи. Не менш, ніж заборонами, перешкоджала гітлерівська Німеччина сформуванню політичної еміграції усілякими „розенбергівськими штабами“, в яких псувалися та компромітувалися і дуже пристойні люди. Багряний пішов на Захід і в еміграцію через „оунівське підпілля“.

Іван Багряний написав брошуру — програмний для нього памфлет „Чому я не хочу вертатись до СРСР?“, де виклав політичну декларацію національної гідності й прав людини, яка пережила примусову репатріацію, насильство, тортури, приниження як колишній в'язень, остарбайтер, полонений, позбавлений власного імені. Він логічно обґрунтував закономірність еміграції з Радянського Союзу — батьківщини-мачухи, котра пішла на геноцид проти власного народу. 1948 року Багряний заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП) і відтоді цілих 17 років — до самої смерті редагував газету „Українські вісті“. Письменник був головою Виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР.

Помер Іван Багряний 25 серпня 1963 року. Похований у місті Новий Ульм (Німеччина) на цвинтарі, при вулиці Ройттір (Neu-Ulmer Friedhof, an der Reuttier Str.). Могила Івана Багряного — перша могила ліворуч від входу на цвинтар, що навпроти вул. Фіннінгер (Finninger Str.). Автор надгробного пам'ятника — скульптор Л. Моложавий[6]. Пам'ятника на могилі освячено 3 жовтня 1965.

Сім'я[ред. • ред. код]

Перша дружина — Антоніна Зосімова, діти: Борис і Наталя[7]. На еміграції одружився з Галиною Тригуб (родом із Тернопільщини)[5]. Їхні діти: Нестор і Роксолана[8].

Творчість[ред. • ред. код]

Західні дослідники творчості Івана Багряного відзначали унікальну здатність письменника до „кошмарного гротеску“, неабиякого гумору серед відчаю, оптимізму — серед трагедії в глухій війні, що проводиться на величезних просторах євразійської імперії. Юзеф Лободовський твердить, що „Сад Гетсиманський“ перевищує силою вислову все, що дотепер на цю тему було написано, з другого ж боку — є виразним свідченням глибокого гуманізму автора, що на самому дні пекла зумів побачити людські прикмети навіть у найозвіріліших осібняків».[9]

Популярність іншого роману «Тигролови»[10], що його Юрій Шерех вважав утвердженням жанру українського пригодницького роману, — «українського всім своїм духом, усім спрямуванням, усіми ідеями, почуттями, характерами», спричинилася до пародіювання Мосендзом та Кленом образу багрянівського Григорія Многогрішного. Так з'явився гумористичний Горотак, що на думку Лавріненка, читався радше як беззлобний дружній шарж. Зате незадовго до смерті письменника, а саме 1963 року, з'явилася політично заанґажована публіцистична книжка-пасквіль «На літературному базарі. Поезія, проза і публіцистика Івана Багряного».

Етапи творчого шляху

  • 1926–1932 — початок літературного шляху до першого арешту;
  • 1932–1940 — період ув'язнень і концтаборів;
  • 1941–1945 — період Другої світової війни й окупації України;
  • 1945–1963 — повоєнна доба і еміграція.

Теми творчості

  • Викриття системи більшовицького терору.
  • Показ жорстоких і підступних методів роботи каральних органів.
  • Розвінчання більшовицької системи господарювання і знущання з людей.
  • Розповідь про страждання українського народу у більшовицькому «раю».
  • Безкомпромісне і аргументоване викриття російського великодержавного шовінізму.
  • Звернення до історії і боротьба проти Росії.
  • Змалювання долі української людини у вирі Другої світової війни.
  • Віра в перемогу добра над злом.

Твори[ред. • ред. код]

Оповідання[ред. • ред. код]

  • «Етюд» (серпень 1921 р.)
  • «Міщаночка» (Охтирка, 1924)
  • «Мадонна» (Жмеринка, 1925)
  • «Заєць» (Ялта, 1925)
  • «Петро Каменяр» (Охтирка, 1925)
  • «З оповідань старого рибалки» (1927)
  • «В сутінках» (1927)
  • «Пацан» (1928)
  • «Рука» (1928)
  • Збірка оповідань «Крокви над табором» (Харків, 1931)

Поеми[ред. • ред. код]

  • «Монголія» (1927)
  • «Собачий бенкет» (Київ, 1928)
  • «Вандея» (1928)
  • «Ave Maria» (Харків, 1929)
  • «Батіг» (1928–1930),
  • «Ґутенберґ» (1928–1930, зникла на початку 1930-тих років)
  • Сатирична епопея «Комета» (повністю не збереглась) (1928–1930)
  • «Гуляй-Поле» (Тернопіль, 1944)
  • Сатирична поема «Антон Біда — герой труда: повість про ДІ-ПІ» (Новий Ульм, 1947)
  • Цукроварня (Поема про чотирьох)
  • «Меченосці»

П'єси[ред. • ред. код]

  • «Бузок»
  • «Генерал» (1944)
  • «Морітурі» (1947)

Поетичні збірки[ред. • ред. код]

  • «В поті чола» (1929) (заборонена до друку цензурою)
  • «До меж заказаних» (Київ, 1929)
  • «Золотий бумеранґ» (1946)
  • «Пісні» (авторські пісні І. Багряного різних років)

Романи[ред. • ред. код]

Повісті[ред. • ред. код]

Статті[ред. • ред. код]

Дитячі твори[ред. • ред. код]

  • «Казка про лелек та Павлика-мандрівника» (1943)
  • «Колискова» (1955)
  • «Телефон» (1956)

Премії[ред. • ред. код]


26.11.2015; 19:48
хиты: 756
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь