Собор - жива істота в романі, чи не один з найголовніших героїв людської трагедії, ціла епоха в історії Франції: його (100-метрову споруду) неодноразово намагалися знищити, але соборні мури витримали хвилі людської люті, за свій вік вони вдосталь побачили крові, страждань, людських сліз. Саме тому Гюго і обрав його не тільки місцем подій великого історичного роману, а й головним героєм. У центрі книги - Собор Паризької Богоматері - символ духовного життя французького народу, збудований руками сотень невідомих майстрів, вираз народної душі. У романі він не був осереддям релігійної віри, а став місцем життєвих пристрастей. Образ Собору - "величезна кам'яна симфонія", "душа народу", кам'яна книга його світобачення. Собор дав притулок народним героям, з ним тісно пов'язана їхня доля. БезСобору неможливо уявити Квазімодо - "душу собору", одну з його химер, яка ожила. Ця дивна істота, "людина-дзвін", стала невід'ємною частиною цієї споруди. Він знайшов у соборі повноту сприйняття світу. Пов'язаний із собором і Клод Фролло. Він - тлумач таємничого фасаду, прихованого смислу легенди Собору. Для Клода Фролло - неминуча помста за жорстокість, за зло. Для Есмеральди і її матері собор "злий", для Гренгуара, який двічі втік від смерті, - "щасливий". Собор жив своїм таємничим життям, приваблює одних багатством, інших мудрістю, красою, беззахисних - останньою надією врятуватися.
