Натуралізм - закономірний етап у розвитку світового літературного процесу кінця XIX - початку XX століття. Одним із перших репрезентантів цього літературного напрямку в Україні був І. Франко. Елементи натуралізму з різним ступенем інтенсивності проявляються в багатьох художніх творах письменника.
У повісті «Воа соnstrictor» (1878, 1884, 1905-1907) поетика натуралізму проявляється найінтенсивніше в епізодах типу Германових спогадів про материнське «виховання»: «Тоді вона хопила його за волосся, підняла догори, заліпила рану розіжваним хлібом, плюнула йому в рот, щоб утишити плач його, і вивергла за двері, песя скавуляче...»'3. Або у спогадах про лютування холери в Галичині, коли малий Герман «не раз надибав холодні, слизькі вже трупи і бридився їх гірше жаби...»14.
Використання «мандруючих персонажів» (Герман Гольдкремер, Рифка, Готліб, Матій), що переходять у Франка із твору в твір, наприклад, із «Воа соnstrictor» у «Борислав сміється», також є рисою реалістично-натуралістичної літератури («Людська комедія» Бальзака, «Ругон-Маккари» Золя»).
Поетика натуралізму в повісті «Борислав сміється» проявилася й у фактографічній техніці письма, яка дає змогу докладно описати працю, побут, умови злиденного існування бориславських робітників та жителів навколишніх сіл:
«Між народом почали промітуватися недуги: заразливі гарячки, тифус та пропасниця. Попухлі з голоду діти мужицькі, голі та сині, цілими чередами лазили по толоках та сіножатях, шукаючи кваску; вони, не находячи кваску, пасли траву, мов телята, обриваючи листя з черешень та яблунь, гризли його, западали на животи і мерли цілими десятками».
Загалом поетика натуралізму посідає важливе місце у структурі творчого методу І. Франка. З різною інтенсивністю вона проявляється упродовж усієї творчої діяльності письменника на рівні як конкретних творів, так і їх циклів. Упродовж усього життя Франко писав романтичні, натуралістичні, реалістичні, та й, зрештою, модерністські твори, і це, очевидно, зумовлено тим, що проблема вибору між «радіо» та «емоціо» стояла перед ним постійно й на рівні конкретних творів чи циклів письменник по-різному її вирішував.
