Фольклор значною мірою обумовлює ідейну спрямованість поезії Манжури, її демократизм, гуманізм, відображення дійсності з народних позицій. Поет мріє про край, де «сльози людської гіркої немає», йому знайоме прагнення вийти на боротьбу з темним Молохом, піднявши знамено «добра та правди». Він сміливо йде туди, куди ведуть його серце та розум, і то не пусті слова: «За правду, як треба того, накладу не жалкуючи я головою» — Манжура був у рядах сербських борців за свободу, як «неблагонадійного» його до останніх днів переслідувала поліція, його перу належать твори, заборонені царською цензурою, він зібрав тисячі пісень, казок і прислів’їв, що в них народ правдиво розповів про своє життя.
У поезії Івана Манжури виразно виділяється кілька значних тематичних груп: місце і призначення поета, важке життя трудівників, доля жінок і дітей, роздуми про історію України, інтимна лірика.
У вірші «Не треба мені тії слави людської», який має програмний характер, поет підкреслює, що його поезії породжені любов’ю і увагою до людини «недолею стрітій», а таких людей Манжура бачив щодня, саме вони й стали героями його кращих віршів.
Манжуру цікавить усе, що турбує простий трудящий люд. Він думає і про те, що зимою виляже без корму худоба селянина, і про те, що бідняку нічим заплатити у волость подушне. Його вірші звернені до тих, хто працює «із молотом, з зубилом», «із пилкою, з теслом», «по заводах, у шахтарнях, у пітьмі, у далеких десь заходах», і до того, хто «ниву розума оре» («Здравиця»). М. Мочульський, підкреслюючи соціальний характер поезії І. Манжури, писав: «Тільки поет, що сам був пролетарем, міг створити такі пісні, міг дати їм пролетарське серце».
Манжура володів щасливим вмінням знаходити точні назви для своїх творів. І тут йому теж не раз ставав у пригоді фольклор. Так, одну з поем-казок він назвав «Трьомсин-богатир». Поетичне колоритне слово «Трьомсин», яке розкриває «родовід» героя, у поєднанні з казковим «богатир» спрямовує увагу читача на образ головного героя — оборонця рідного народу. Свій збірник поезій Іван Манжура назвав «Степові думи та співи». Подекуди і в назвах творів зустрічаються слова, пов’язані з піснею, з музикою: «Старий музика», «Степова дума», «Босяцька пісня», «Кобзар», «Веснянка». Манжура досить рідко виносив у заголовок перший рядок, спеціально знаходячи для кожного вірша лаконічну назву — одне-два слова. Назви віршів Манжури найчастіше одразу дають уявлення про їх тематику: «На степу і у хаті», «На пасіці», «З заробітків», «На добрій ниві», «Гряд», «Старець», «Бурлака», «Бурлакова могила», «Сіяльник».
Часто звертався поет дообразу кобзаря, музики. У вірші «Старий музика» змальований «харпак» — музика, все багатство якого становлять «стара скрипиця та лучок, ще й невеличкий струн пучок». Гордо й переможно звучать слова старого музики, який не йде грати до багатія, залишається з голотою, між якою «душеньці вільніш».
Цікаві поезії Манжури пов’язані з історичною тематикою. Царська цензура забороняла такі вірші. У листі до Гр. Ан.від 20 вересня 1888 року поет писав: «Тільки-то зверне Муза з мужицької ниви або загляне у минуле — зараз і зась».
Згідно з народною мораллю у творах Манжури засуджуються пан- брехун, шинкар і мірошник, які ошукували людей. Народна поезія завжди підкреслює, що убогий розумніший за багатого. Це спостерігаємо і в казці «Лиха година». У вірші «Щира молитва» в сатиричному плані змальовано зажерливість панів, які раз по раз забирали у старої бабусі ярок. З шести ярок — дві забрав дід теперішнього пана, дві — його батько, п’яту — теперішній пан. То ж щиро молиться старенька, аби довго жив пан: «Щоб не забрав ваш синок і послідній!».
