«Безталанна» і «Наймичка» — це видатні зразки психологічної соціально-побутової драми в українській літературі. Про «Безталанну» I. Франко писав: «Ця драма показує нам з якоюсь майже дошкульною пластичністю душну й темну атмосферу сучасного українського села, де безліч сил складається на те, щоб підкопати в людях те, що в них чисте й здорове, а ніщо не розбуджує, не підтримує в них почуття обов’язку і громадської свідомості».
• Головних персонажів драми «Безталанна» (1886) — Гната, Варку, Софію — письменник показує не лише в домашній обстановці, а й на вечорницях, під час сватання та в інших обставинах тогочасної української дійсності.
• У п’єсі «Наймичка» автор показує трагічну долю нещасної дівчини-наймички Харитини (до речі, ролі Софії у «Безталанній» та Харитини в «Наймичці» геніально грала у виставах «театру корифеїв» Марія Заньковецька). Харитина стала жертвою розбещеного багатія Цокуля: знеславлена ним, дівчина топиться. Задум цієї п’єси в Карпенка-Карого визрівав давно: драматург мріяв змалювати образ благородно, чесної, незайманої селянської дівчини.
Уперше в драмі «Наймичка» письменник посилив індивідуалізацію другорядних чи епізодичних постатей до такої міри, що вони склали окрему, додаткову сюжетну лінію (Маруся — Панас). Обидві героїні (Харитина і Маруся) по-різному, але всім життям розплачуються за свою необачність. їхня трагедія є узагальненням становища простої людини, позбавленої будь-яких прав і суспільного захисту.
Відзначаючи той факт, що Карпенко-Карий по-новаторськи реформував сімейно-побутову драму, критик і театрознавець В. О. Сахновський-Панкеєв писав: «Не індивідуальні властивості характеру героя, а сукупність життєвих умов, які визначають його поведінку, ставали поштовхом до драматичної дії. Для Карпенка-Карого цей принцип має універсальне значення. Йому підлягають і ті характери, які розкриваються в сфері ліричній, побутовій, сімейній».
Це визначення можна дещо уточнити, не протиставляючи обидва компоненти: індивідуальні властивості характеру героя (які ніколи не ігнорувалися драматургом, а всебічно простежувалися) плюс сукупність життєвих умов.
Темі трагічної жіночої долі присвячено й драму Карпенка-Карого «Безталанна» (1886). П'єса мала кілька редакцій. Першу під назвою «Хто винен?» було створено ще в Єлисаветграді (надрукована в «Збірнику драматичних творів» Карпенка-Карого в Херсоні разом з п'єсами «Розумний і дурень», «Бондарівна»), Її не дозволила цензура, як і наступний варіант — «Чарівницю». Лише третій варіант під назвою «Безталанна» був дозволений цензурою і опублікований у другому томі творів драматурга (1897).
