Типовою рисою театральних вистав цієї доби також був побутовий реалізм, але більш поглиблений. До складу трупи ввійшли три брати Тобілевичі Микола Садовський (театральний псевдонім від дівочого прізвища матері), Іван Карпенко-Карий (від імені батька та прізвища улюбленого героя з Шевченкової драми «Назар Стодоля»), Панас Саксаганський (від назви місцевої річки Саксагань), а також їхня сестра Марія Садовська-Барілотті, Марія Заньковецька (стала дружиною Миколи), Софія Тобілевич (дружина Івана після смерті Надії Тарковської), Олександра Вірина. Багато зусиль для матеріального зміцнення трупи, організації оркестру доклав М, Старицький.
Українському професійному театру довелось зіткнутися Із значними труднощами: продовжував діяти Емський указ 1876 р., за яким заборонялися сценічні вистави українською мовою, друкування текстів до музичних нот;
Заборонялося порушувати проблеми соціального характеру, відображати національно-визвольний рух народу;
Заборонялося інсценування п’єс іноземних авторів; тяжке матеріальне становище.
Театр другої половини XIX ст. прийнято називати «театром корифеїв». (У давньогрецькій трагедії корифеєм називали керівника хору або заспівувача, що вів за собою інших співаків.) V Сучасному розумінні «корифеєм» називають людину, яка є видатним діячем у певній сфері мистецтва.
Драма «Дай серцю волю, заведе в неволю» (1863) створена під впливом «Наталки Полтавки». Показуючи чисте й світле кохання Семена й Одарки, їхнє вірне подружнє життя, драматург високо підносив народну мораль. Із симпатією змальовує автор наймита Івана Непокритого, який заради щастя Семена пішов замість нього в солдати й повернувся додому скаліченим. Позитивним героям драми протиставлено сина багача Микиту Гальчука, жорстокого, егоїстичного, який заради власних інтересів готовий піти на будь-які мерзенні вчинки.
У п’єсі «Доки сонце зійде, Роса очі Виїсть» М. Кропивницький порушує проблему соціальних взаємин у пореформеному селі. Драматург акцентує увагу на тому, що очікувана і закріпаченими селянами, І передовими освіченими колами реформа 1861 р. не виправдала пов’язаних з нею сподівань. Інакше кажучи, з проголошеним звільненням селян не зійшло для них сонце радісного життя. Драматург викриває всю потворність життя панської сім’ї Воронових, які і в пореформених умовах не відмовилися від кріпосницького способу життя.
У Драмі «Глитай, або ж Павук» Драматург досліджує соціально-економічні умови жит-пореформеного села. Багатій Йосип Бичок позичками грошей і хліба розорює селян, руй-
Господарство можливих конкурентів, забезпечує себе майже дармовою робочою силою. чок вніс розлад і в сім’ю бідняка Андрія Кугута. У той час як селянин далеко від рідної и заробляє кривавою працею копійки, глитай обдурює його дружину Олену, що призить до її передчасної смерті. У тенетах цього «павука» опинилися не тільки односельці,
Й трудівники із сусідніх сіл, представники місцевої влади, суддя і шинкар
