Повісті «Серед темної ночі» і «Під тихими вербами» нерозривно пов'язані між собою темою тих соціальних суперечностей в українському селі на зламі століть, які зруйнували патріархальну хліборобську родину, принесли горе батькам, скалічили долю синів.
Назва першого твору символічна: трударі, опинившись у жорстоких умовах злиднів, утисків та здирств, не живуть, а скніють у безпросвітній темряві.
Назва ж другої повісті сприймається як іронічна, хоч, може, автор і не хотів цього: із самого твору випливає, що і при дню в зеленому раю під тихими вербами темрява не розвіялася, продовжує панувати лихо ще лютіше і зловісніше, але у фіналі знову звучать сподівання, що колись-таки розвидняється.
Грінченко сягнув у дилогії вершин художнього узагальнення суспільних явищ завдяки глибині й конкретності реалістичного дослідження стосунків між людиною й суспільним середовищем. Розпад недавно такої міцної сім'ї Пилипа Сиваша відбувається прямо на наших очах, і це надзвичайно вражає.
Грінченко спочатку думав назвати повість іменем свого героя - доброго, порядного селянина, здатного об'єднати своїх однодумців у міцне товариство, щоб спільно захищати інтереси трудівників, одностайно виступі ти проти тиску глитаїв. Для Зінька честь вища за матеріальний добробут. Тому й захищав він Романа, хоч усвідомлював аморальність його вчинків, урятував його від самосуду, готовий був одружитися з Левантиною, щоб приховати братів «гріх». Навчившись грамові, він навертав інших селян до книжки, відкрито виступав проти ошуканства, чиненого багатіями. І все ж Зінько терпів невдачу за невдачею: за ним не ішли селяни на сході, про нього поширювали аморальні плітки, його звинуватили у вбивстві Грицька Момота і кинули до в'язниці. Зрештою, передчасна смерть спричинилася внаслідок забобонності й темноти села. Мав рацію Павло Грабовський, коли писав Грінченкові, ідо повість про Зінька «мусить вийти слаба з боку громадсько-ідейного. На селі нема позитивних типів, які б виробилися серед селянства та під впливом самої селянської культури...» Справді, в повісті сталося так, як і передбачав поет-засланець: «варварське село» поглинуло Зінька, «проковтнуло» і «не скривилося».
Визначальною рисою психологізму Грінченка є майстерність узагальнення соціальних процесів, що відбуваються в селі. Ми бачимо сукупний образ глитаїв, які не гребують жодними засобами в пориваннях до збагачення: «Попанували пани-поміщики, тепер ще треба й господам-хазяїнам попанувати!» Глитаї вирішили захопити громадську землю нечесним шляхом.
Грінченко реалістично змальовує розшарування села. Селянство перестало бути суцільною масою, як донедавна його вважала народницька ідеологія.
Є тут і п'яниці, яких нічогісінько не хвилює, є й хижаки, які, збагатівши, забувають, звідки вони вийшли, є навіть і братовбивці. І все це заради землі.
У творі, на жаль, так і не знайдено ніким шляху, який може привести людей до щастя.
Неможливо залишитися спокійним, читаючи дилогію Б. Грінченка: скільки там неправди, болю, знущань з народу. А найжахливіше те, що все це справді було, що все це реальність.