Як поет Грінченко виступав з ліричними поезіями, поемами, байками та перекладами з інших мов. Вперше з'являються друком його поезії на початку 80-х років, а окремі збірки поетичних творів відомі такі: «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Нові пісні і думи Василя Чайченка» (1887), «Під хмарним небом» (1893), «Пісні та думи» (1895), «Хвилини» (у книзі «Писання»).
Провідне місце в кожній збірці Грінченка належить громадській ліриці. Поет розкриває сумні картини підневільного життя народу, уболіває за його долю. Поет обумовлює свій смуток соціальними причинами і не впадає в безнадію, а висловлює віру в часи, коли полинуть інші співи.
Великий вплив на розвиток громадських мотивів у ліриці Грінченка мали твори Шевченка і Некрасова. Не випадково одним із ранніх його поезій є вірш «Некрасову й Шевченкові», в якому проголошується народним співцям «великая слава довіку» та відзначається спільність їхніх ідей:
Образи трударів, бідноти, жебраків, проходять у ліриці Грінченка. Хвилюючий образ дитини-сиротини, яка жебрачить, постає в поезії «Шматок хліба».
Від зображення окремих реалістичних епізодів бідняцького життя Грінченко переходить до ширших реалістичних узагальнень, змальовує простори рідного краю під хмарним небом соціальної несправедливості:
Написана 1883 року поезія «Смутні картини» зворушливим смутком за долю народу, за «ріднії села», за «ріднії люди».
Пейзажна лірика Грінченка пройнята тужною любов'ю до рідного краю. Навіть зображаючи весняні пейзажі, Грінченко вкраплює в них мотиви недолі і горя народного. Приносить весна нові тривоги.Поезії циклу «Весняні сонети», які увійшли у збірку «Під хмарним небом», говорять про багату поетичну обдарованість Грінченка. Він описує чарівну красу рідного краю, передає з сердечною теплотою пробудження в природі.
. Образ трудівника, в якому відтворено характерні риси поневоленого народу, що носить у своїх думах і піснях заковану, але незбориму силу. Таким постає образ ліричного героя в поезії «Хлібороб» (1884)
У вірші «До народу» (1884) він підносить шукання ідеалів у народному житті.
Тема боротьби й віри в перемогу трудящих була провідною в ліриці Грінченка на різних етапах його творчості і весь час набувала глибшого ідейного змісту
А коли в політичному житті країни намітилося нове революційне піднесення, Грінченко в 1903 році пишевірш «Приходить час», в якому ставить питання про місце громадянина в суспільному житті.
Присвячуючи окремі поезії борцям за волю, Грінченко в дусі героїчної романтики оспівує їх мужність.
З розвитком громадсько-політичних мотивів у ліриці набувають більшої ідейної гостроти і сатиричні поезії Б. Грінченка.У сатиричному звертанні до лібералів «Російським лібералам» (1897) поет розвінчує їх як прислужників царизму, що покірно гнуть спину перед ним.А в поезії «Українець» (1892) Грінченко висміяв українських лібералів-«патріотів», які вихваляють Україну за сало та галушки, одягають вишивані сорочки, проголошують промови і проливають за народ «ложку сліз», щоб приховати свою вовчу вдачу.Зброї сатиричного слова не залишав поет і в часи тяжкої передсмертної хвороби. Він пише вірш«Всемогутній єси, боже», в якому дає іронічну «сповідь» перед богом.
Розвиваючи традиції Глібова, Грінченко звертається і до жанру байки.Грінченко написав ряд байок за сюжетами народних гуморесок, відтворивши в них народну мудрість, уміння простої людини перемагати сміхом своїх супротивників. Такими є байки: «Циган та Хлібороб», «Брехун», «Швидка робота», «Химчині співи».Визначальною ознакою байок Грінченка є їх ліризм, виразність етнографічно-побутових деталей, мальовничість картин української природи.
