Як поет, відзначається Кониський прозорою думкою й легким та чистим віршем. Хоч багатьом його поезіям бракує безпосереднього натхнення й вищої творчої сили, та все ж вони служать цікавим документом часу, відбиваючи думки й сподівання не самого тільки автора.І справді - більш проповідником старих ідеалів волі й братерства був Кониський у своїй поезії, ніж художником. Рідний край і народ - це його герої, і здебільшого недолю їхню оспівує. Образ цілого народу немов зосередився для Кониського в оцій вбогій постаті ратая на чужій-не-своїй ниві.Як поет Кониський дебютував 1858 р. в «Черниговских губернских ведомостях». З цього часу його вірші, як і твори інших жанрів, з'являються майже в усіх періодичних виданнях. Його працьовитість порівнювали з працьовитістю П. Куліша і Б. Грінченка. За життя поета вийшла збірка «Порвані струни» (Житомир, 1886), куди ввійшло 34 поезії. Друга збірка під назвою «Вибір поем Олександра Кониського» вийшла у Львові 1901 р. (після смерті письменника). Сюди увійшло 24 поезії. Більша частина його поетичного доробку і нині знаходиться у періодиці та архівах. Поезії Кониського Франко назвав «першою пробою українця заговорити безпосередньо до галичан і показати їм російські порядки. І в своїх віршах висловлював Кониський думки, хоч не нові, але дуже відповідні до потреб хвилі... В тих віршах віє смілий, радісний настрій в усіх тогочасних українців, що надіялися при свобіднійшім розвою Росії здобуте працею та просвітою відповідно місце й для свого рідного українського народу. Та, на жаль, на ті надії надто швидко вдарило лютим морозом».
