Проза Ю. Федьковича сповнена життєвої енергії, духовної краси, самобутніх образів з народу; вона переконливо розкриває волелюбні риси їхнього характеру, чесність, правдивість, почуття поваги до інших людей.
Досить сказати, що проза Федьковича аніскільки не поступається перед його поезією і є великим досягненням в розвитку української літератури в Галичині і на Буковині другої половини XIX ст. Менше значення має драматургія Федьковича, проте й вона є яскравим свідченням високих творчих можливостей письменника і з багатьох поглядів може також зацікавити читача.
Перший прозовий твір Федьковича повість «Люба-згуба» — носить виразні сліди впливу Квітчиної «Марусі». Близькість між цими творами передусім виявляється в ідейно-тематичному плані, і там і там люди страждають і гинуть через нещасливу любов. Обидва проводять благородну, гуманну думку, що глибокі душевні переживання, складний внутрішній світ, безмірне почуття любові, ревнощів притаманні простим людям в такій же або й більшій мірі, як і представникам панівних класів. На цій високогуманній ідеї Федькович спеціально наголосив, вклавши в уста оповідача такі слова: «Не смійтеся, пани мої, наші людські груди жаль дуіжчедотикає, як ваші панські. Ми серце ще не запечатали в кальці, ані віддали до шпаркаси (ощадкаси - М. Н.), як в його є, так і говоримо».
На оповіданнях і повістях Федьковичаростежується розвиток творчого методу письменника від етнографічно-романтичного опису навколишнього життя до критичного реалізму. Прозова спадщина Федьковича при безперечному впливі Марка Вовчка і Квітки є глибоко оригінальним своєрідним явищем в українській літературі.
У жанровому відношенні вона розпадається на дві частини: повісті та оповідання з народного життя і сатирично-фантастичні твори — казки, байки, гуморески, легенди тощо. (Останні написані виключно з педагогічно-дидактичною метою і призначалися для молоді).
Новаторство: Ю. Федьковича створює перші художньо досконалі психологічні новели, хоч частково засновані на подієвості. Ф. проходить еволюцію від повістки, оповідання до новели, дбаючи про все більшу концентрацію своєї малої прози. Автор перемагає статичність етнографічного матеріалу, насичуючи оповідь дією, динамізмом. Змінюється темперамент оповіді – з поважного епічного до драматично-ліричного. Оповідач омолоджується.
Особливу увагу Ю. Федькович звертає на творення характерів. Вони романтично гіперболізовані, але характеристика всебічна, характери цілісні, виписані риси індивідуальної психології.
