Байки — найбільша частина творчого доробку Глібова, що принесла йому популярність. Публікацію їх на сторінках «Черниговскихгубернскихведомостей» та «Черниговского листка» аж до 1863 р. постійно супроводжувала рубрика чи підзаголовок: «ИзКрылова». Творчість російського байкаря певною мірою була для Глібова першозразком. Так, багато глібовських байок мають ближчі чи дальшісюжетні відповідники у творах українських та російських байкарів, у Езопа, Федра, Лафонтена, X. Ф. Геллерта, у французькому «Романі про Лиса», у фольклорі тощо, але в більшості випадків схему мандрівного байкового сюжету Глібов обирав за криловською версією (а нерідко й сюжету, придуманого самим Криловим).Не тільки від Крилова, а й від своїх найближчих попередників-байкарів Глібов відрізняється тим, що його байка орієнтована на якомога ширше, реально предметне, художньо самодостатнє в цій предметності зображення народного життя та пошук у ньому тривких етичних і етнічно-світоглядних першооснов. У байці Глібова засвідчено тенденцію до самодостатності фабульної оповіді, самостійного художнього буття зображуваного поза його дидактичним значенням, випробувано багатобічність і ліричний динамізм викладу, розгорнуто епі-ко-ліричний спосіббудування художнього світу.
Нова історична доба, інший контекст розвитку національної літератури, нарешті, ґрунтовне художньо-еволюційне самоусвідомлення поета зумовили вже дещо інший — порівняно з його російськими та українськими попередниками — підхід до самої байки: деяку нерегулярність, непередбачуваність, легкість, навіть певний «ігровий» момент у ставленні до її усталеної жанрової структури, до її можливого алегоризму, морального концепту, до її стилю й способу викладу.Байки Глібова складають по-своєму масштабну, детально і з захопленням вималювану картину народного життя, заснованого на тривких моральних засадах старовини, прикметного мобільністю й гостротою емоційного реагування, розсудливо-тверезим, а водночас поетичним і фантастичним уявленням про світ. У них представлене — у формах іносказальних (персонажі в образах тварин, рослин, предметівтощо) чи в безпосередньому зображенні («Охрімова Свита», «Два Кума», «Диковина», «Осел і Хазяїн», «Пеня», «Старець», «Ведмедик», «Ясла» та ін.) широке коло житейських обставин, учинків, звичаїв, способів поведінки, вірувань простого люду. У панорамному розгортанні постають розмірений, ґрунтовний, розмаїтий у проявах, переважно селянський побут, робота, дозвілля чиорганізований знову ж таки навколо тривкої простонародної основи житейський уклад інших верств, пов'язаних із селом чи повітом мешканням і життєдіяльністю, їх психологія.Увесь цей широкий світ людового життя представлено через байкові, переважно комічного чи трагікомічного характеру ситуації, пригоди, події, що дають змогу показати його у різноспрямованому розвитку, примножити аспекти його образного бачення. Досить відчутна в творах присутність автора-оповідача, котрийвикладає події то зі співчуттям, то зі схваленням, то з подивуванням, а здебільшого з різного виду осміюванням. «Зсередини» зображуваного формується певне моральне й світоглядне переконання. Байка його здебільшого утверджує традиційні етичні засади, настанову до розсудливості, скромності, поміркованості, натуральності. При цьому автор (здебільшого в образі фольклорного оповідача, заяким стоїть поет-інтелігент зі своєю культурософською програмою) виявляє своє активне ставлення до традиційних звичаїв, іноді пристрасно й осудливо ревізує те, що «на світі вже давно ведеться» («Вовк та Ягня»); подекуди, не вдовольняючися відповідними інтонаціями викладу, вдається до розгорнутого емоційного коментаря («Колись і між людьми чимало Таких ягнят попропадало. Тепер гадюкам час сказать: «Минулися вже тії роки, Що розпирали боки,— Дай, Боже, правді не вмирать!» («Гадюка і Ягня»).За всієї умовності персонажів байка Глібова націлена на глибоке й серйознетрактування життя. Протистояння персонажів в одних байках більш, в інших — менш гостре, проте автор не часто схиляється до його полегшеної схематизації.Байка Глібова загалом тяжіє до реалістичного напряму української літератури, але творчий метод байкаря — не глибинний зрілий реалізм (у його байці відсутнє трагічне самоусвідомлення героя, яке й неможливе було в цьому жанрі).
Безумовно, реалістичною ознакою байки Глібова є предметність зображення — пластичнавипуклість образів як поданих у колоритних описах, так і, ще більше, складуваних у динаміці події.
В умовах пізнішого літературного розвитку XIX ст. Глібов, природно, пішов далі Крилова у розмиванніалегоризму байки. Глібовські алегорії — алегорії в широкому значенні слова, тобто звичайні іносказання. Це образ, що, виконуючи повновагу функцію у творі, виявляє водночас внутрішню потенцію бути співвіднесеним із більш чи менш узагальнюючою тезою або ж із конкретними реаліями якогось іншого плану. В такому розумінні можна назвати алегоричними ряд байок Глібова — «Щука», «Вовк та Ягня», «Торбина», «Квіти», «Чабан і Комар», «Ведмедик» та ін. Байкар-новатор при цьому не нехтує цілковито можливостями алегоризму (іносказальності), виявляючи творче,«ігрове» відношення.
У художньому світі байок поглиблено й смисл подійності — завдяки авторському баченню, в якому відбивається своєрідний «спогад» про більш віддалені в часі художньо-мислительні структури. Побут у байках Глібова — це побут XIX століття, до того ж доситьпатріархальний у багатьох своїх моментах. Точка авторського зору на нього в деяких випадкахспіввіднесена з іще давнішим часом (з періодом синкретичної єдності світу). Автор у ряді байок дивиться на своїх героїв наче з глибини вже минулого часу,— і це надає їм примітно самобутніх рис, що різнять поетику Глібова від поетики Крилова та української байки нової літературної епохи.
