. Дійсно, оскільки практична діяльність має усвідомлений характер, то ідеальна основа складає її необхідний момент. Між практикою і теорією існує внутрішня єдність. Але це зовсім не означає, що теоретична діяльність є формою практики, причому слід зауважити, що в діалектичному взаємозв´язку теорії і практики пріоритет належить саме практичній діяльності. При цьому теорія не зводиться до простої реєстрації фактів дійсності або її теоретичного коментування. Вона покликана випереджати практику, виявляти об´єктивні потреби і тенденції соціального розвитку.
Практика- це матеріальна, чуттєво-предметна, цілепокла-даюча діяльність людини,, що має своїм змістом засвоєння і перетворення природних і соціальних об´єктів і становить загальну основу, рушійну силу розвитку людського суспільства і пізнання.Практика багатогранна і має різні рівні. У широкому розумінні під практикою мають на увазі усі види чуттєво-предметної діяльності людини (як виробництво, так і інші види діяльності, наприклад, педагогічну, художню, адміністративну тощо).
Структура практикимістить у собі такі моменти, якпотреба, мета, мотив, доцільна діяльністьу вигляді її окремих актів, предмет, до якого спрямована діяльність, засоби, за допомогою яких досягається мета і, нарешті,результатдіяльності.Практика обґрунтовує об´єктивність змісту знання, є критерієм, мірилом перевірки істинності результатів пізнання. Практика виступає критерієм істини тому, що вона як матеріальна діяльність людей має позитивну якість безпосередньої дійсності. Вона з´єднує і співвідносить об´єкт і дію, котра здійснюється відповідно з думкою про неї. Саме в такій дії виявляється істинність думки.Суспільно-історична практика людей включає в себе безліч форм і різновидів. Найважливішівиди практичної діяльностітакі.
♦ Основним і вихідним видом суспільної практики є насамперед матеріально-виробнича діяльність людей, пов´язана зі створенням матеріальних благ для життя людей. Саме в процесі матеріальної виробничої практики людина пізнає предмети і явища об´єктивного світу, його закономірності, ставлення людини до природи. На основі цієї практики розгортається суспільне буття, тобто реальний процес життя людей і оточуюча їх суспільна свідомість. Але суспільна практика не обмежується тільки однією виробничою стороною. До практики входять і інші види суспільної діяльності.
♦Соціальнадіяльність, відносини між класами, націями, державами, діяльність держави, політичних партій, рухів, діяльність в галузі науки, мистецтва тощо.
♦Науково-пізнавальнадіяльність: до поняття практики входить також експеримент (виробничий, природничо-науковий і соціальний).
♦ До практики входить також діяльність людей у сфері сімейного іпобутовогожиття, що являє собою певну сукупність матеріальних та ідеологічних відносин. Практична діяльність у сфері сімейно-шлюбних відносин - господарчо-побутова, за своїм характером принципово не відрізняється від виробничої діяльності. Виховання ж дітей, організація відпочинку подібні діяльності у сфері ідеологічних відносин.
Практикавиконує в процесі пізнання винятково важливу роль, адже практика:
♦основа наукового пізнання;
♦вихідний пункт пізнавального процесу;
♦рушійна сила розвитку пізнання;
♦критерій його істинності;
♦кінцева мета.
Таким чином,пізнання- це процес активного цілеспрямованого відображення матеріального світу в свідомості людини. Це відображення є складний процес руху людського пізнання від незнання до знання, від неточного знання до знання більш повного і точного. Підґрунтя теорії пізнання становить визнання існування об´єктивного світу і відображення його в мозку людини. Пізнання виникає завдяки впливу на людину природи і явищ суспільного життя. Вихідним пунктом і основою всього процесу пізнання є практика - критерій істини.
