Наука виникає як спеціалізований та спеціально культивований вид пізнавальної діяльності, як свідоме нарощування техніко-технологічного аспекту пізнання та свідомості. За загальним погодженням сучасних дослідників, наука починається там і тоді, де й коли техніко-рецептурні знання про те, як слід діяти, щоб отримати певний результат, починають обґрунтовуватись, доводитись, аналізуватись. Загалом наука виникає як розроблення і фіксація внутрішньої необхідності у предметній діяльності людини. А тому вона повинна вбирати в себе принаймні такі змістові компоненти: за змістом її можна поділити на: знання про світ, про алгоритми дій та дійових операцій та знання про можливості людини в її ставленні до світу. Звідси випливає загальна класифікація наук:
науки про форми та сфери існуючого (природознавство, історія, соціологія, етнографія, анатомія, психологія та ін.);
науки логіко-методологічного напряму (математика, логіка, теорія систем, програмування та ін.);
гуманітарні науки (філософія, культурологія, філологія, релігієзнавство, естетика та ін.).
Лише беручи всі ці наукові напрями в комплексі, ми можемо скласти виправдане уявлення про науку взагалі. В загальному плані термін "наука" використовується у трьох основних значеннях: 1) в найширшому значенні - як будь який свідомо відфіксований досвід (в такому випадку ми кажемо "Це буде мені наукою"); 2) в нормативному значенні - як сукупність достовірних, перевірених та обґрунтованих знань у будь-якій сфері пізнання; 3) у вузькому значенні - як природознавство, в якому домінує логіко-математичний апарат. Свого часу І. Кант виголосив тезу про те, що в кожній галузі знання рівно стільки науки, скільки в ній є математики. Матемаматизоване природознавство, починаючи з XVII ст., стає у Європі взірцем науки як такої. Тому є своє пояснення, бо саме таке спрямування наукового натхнення призвело до швидкого технічного прогресу в Європі, Але таке тлумачення науки невиправдано звужує її зміст та функції.
Спираючись на розглянуті особливості науки, ми, разом із дослідниками в галузі наукознавства, можемо виділити такі її суттєві ознаки:
1.наявність проаналізованого та систематизованого достовірного знання, узагальненого до ступеня вираження у ньому суттєвих зв'язків пізнаваної предметної галузі (відкриття та дослідження законів тих явищ, що вивчаються);
2.категоріальний каркас знання, що дає якісне окреслення предмету пізнання;
3.наявність особливої мови з точним закріпленням змісту за кожним терміном;
4.наявність методологічно-операційної складової частини, за допомогою якої можна як перевіряти наявні знання, так і отримувати нові;
5.єдність у цьому знанні функцій описування, пояснення та передбачення;
6.наявність вихідних принципів та аксіом, загальнофілософських припущень, що лежать в основі кожної науки, надаючи її змісту та викладу характеру системної єдності;
7.задоволення певної соціальної потреби;