Основоположник психоаналізу – Зиґмунд Фрейд. Вивчаючи різні неврози, З. Фрейд дійшов висновку, що вони зумовлені дією досить потужного шару людської психіки. Цей шар він назвав несвідомим. До змісту несвідомого, за Фрейдом, входять два найпотужніші інстинкти: “лібідо” (“ерос”) – сексуальний інстинкт, та “танатос” – інстинкт смерті й руйнування.
Основні положення психоаналізу:
•Створюється класична модель психіки людини: “Воно” (позасвідоме, або підсвідоме), “Я” (свідомість, або “Его”) та “Над-Я” (“Супер-Его”, або “Цензор”);
•головним рушієм поведінки людини вважаються два інстинкти: самозбереження та сексуальний;
•позасвідоме (підсвідоме) – джерело сексуальної енергії – лібідо. Лібідо (потяг, бажання) – психічна енергія, яка спрямовує діяльність людини;
•позасвідоме і свідомість перебувають у постійному конфлікті, який розв’язується шляхом витіснення – повернення позасвідомих імпульсів до своїх витоків, а також сублімації;
•сублімація (лат. “високо піднімаю”) – зміна, раціоналізація несвідомих потягів, реалізація їх у формі діяльності, прийнятної для суспільства.
Карл Юнг - послідовник З.Фрейда, основоположник аналітичної психології. Головна заслуга Юнга полягає у відкритті “колективного несвідомого” - відображення досвіду попередніх поколінь. Його змістом є архетипи, завдяки яким здійснюється смисловий зв’язок епох, підтримується духовна цілісність культур. Реальний прояв архетипів у житті – це існування міфів, казок, видінь.
За Юнгом, структура людської психіки складається із чотирьох основних елементів: особистої свідомості; колективної свідомості; особистого несвідомого; колективного несвідомого.
Неофрейдизм – напрям у філософії та психології, який визнає значення психоаналізу Фрейда й обґрунтовує його обмеженість.
Еріх Фромм – основоположник неофрейдизму, своє вчення назвав “гуманістичним психоаналізом”, розробляє проблеми соціопсихоаналізу, однією з центральних проблем якого є проблема відчуження.
Е. Фромм намагався пов’язати дію несвідомого, як і всієї людської психіки взагалі, із соціальним життям.
Е. Фромм звертав увагу на проблему добра і зла. Люди, за Фроммом, наділені патологічною агресивністю. Ставши на шлях прояву тваринних інстинктів, людина зазнає саморуйнування. Людина агресивна ще й тому, що деструктивні, руйнівні процеси пов’язані з меншими витратами енергії.
Е. Фромм запропонував ряд способів, завдяки яким можна змінити загальну ціннісну установку – з “володіння” на “буття” і тим самим здійснити перехід до нового суспільства. Одним із таких способів є це орієнтація на любов, як основу продуктивного характеру і критерій буття людини.
Основні ідеї Фромма:
•Критика фрейдівського панпсихізму;
•сучасне суспільство хворе. Хвороба виявляється у деструктивізмі – прагненні руйнувати все і вся, у погоні за владою, престижем, у алкоголізмі, наркоманії тощо;
•багатство не робить людину щасливою;
•вводить поняття “соціальний характер”, яке пов’язує психіку людини та соціальну структуру суспільства;
•розробляє “гуманістично орієнтований психоаналіз”, мета якого – саморозвиток людини, її моральне відродження, відновлення гармонії між індивідом і природою;
•ійсною цінністю людини є здатність до любові.
