пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

35. Характерні риси філософії 20 ст. напрямки

На відміну від настанов одностайності, непорушності й істинності марксизму, що панували в країнах так званого соціалізму, філософія решти країн Європи й Америки розвивалася на принципах плюралізму, толерантності й наукової дискусійності. Це спричинилося до того, що сьогоднісвітова філософія репрезентована численними течіями, школами, напрямами, ученнями й персоналіями з притаманними їм позиціями, проблематикою й методологією розв’язання питань філософії, науки. Двадцяте століття відзначилося ще й тим, що філософи й науковці дедалі більше переконувалися в неможливості розв’язати проблему „людина – світ”, або питання смислу життя лише засобами розуму. До зазначених особливостей епохи варто додати глобальну екологічну кризу, міжнародний тероризм, міжетнічні та міжрелігійні конфлікти.  Дослідники новітнього філософського процесу схильні виділяти (умовно) Такі основні напрями: філософська антропологія, сцієнтизм (філософія науки), феноменологія, герменевтика, філософія постмодернізму, в кожному з яких наявні ще свої підрозділи.

Філософська антропологія (філософія людини) поділяється на: а)”в широкому розумінні” й б)”у вузькому розумінні”. До філософської антропології в широкому розумінні відносятьекзистенціалізм, релігійну філософію, персоналізм, філософію життя. Екзистенціалізм (від лат. – існування) на противагу традиційній філософії, що починала з сутності (світу і людини), наполягає на первісності людського існування, долі особистості в суперечливому світі. Ця течія започаткована данським філософом С.Киркегардом, учнем, а відтак радикальним критиком Гегеля, особливо його раціоналізму й пантеїзму. Найзначнішими представниками екзистенціалізму є М.Гайдегер, К.Ясперс, А.Камю, Ж.-П. Сартр, Г.Марсель, М.Бубер та ін. Персоналізм (від лат. – особистість) – напрям сучасної філософії, що в основу покладає людську особистість як вищу цінність у контексті історії, релігії, культури. Такій цілісній особистості протистоїть сучасна цивілізація, досягнення якої відчужені од людини. Натомість людина має зосередитися на внутрішньому духовному досвіді й у творчому інтуїтивному піднесенні до вищих (божественних) цінностей у твердити себе. Філософія життя започаткована німецькими мислителями 19 ст. А.Шопенгауером (1788 – 1860) та Ф.Ніцше (1844 – 1900) й найбільшого розвитку набула в Німеччині Цей напрям сформувався як реакція на європейський раціоналізм і пошуки позарозумових засад буття світу і людини з позицій ірраціоналізму. Центральним є поняття життя як нескінченний, абсолютний та активний первень, що лежить в основі світу і проявляється також у діяльності людини. Оскільки життя неперервне, то воно осягається не розумом, а за допомогою переживання й інтуїції. Філософська антропологія у вузькому розумінні пов’язана з трансформацією філософії життя, до якої попервах належав її фундатор Макс Шелер (1874 – 1928), який у праці „Місце людини в космосі” (1928) виклав основні ідеї та настанови цього напряму. У сцієнтизмі (від лат. – знання, наука) звернемо увагу на неопозитивізм. Неопозитивізм являє собою один з етапів розвитку позитивістської філософії 19 ст., пов’язаної передусім з іменами О.Конта, Дж.Миля та Г.Спенсера й зорієнтованої на позитивні науки як на джерело істинного знання. Вони від початку заперечували цінність власне філософського знання, зокрема продуктивність пошуків і тлумачення граничних засад буття чи смисложиттєвих питань. Представники Віденського гуртка (власне неопозитивісти) розв’язували проблеми філософії мови, логіки та структури наукового дослідження.Феноменологія (від гр. феномен – явище та логос – вчення) філософський напрям, пов”язаний з дослідженнями Едмунда Гусерля (1859 – 1938), а також М.Шелера, М.Гайдегера, Г.-Г.Гадамера та ін. Згідно з вихідними настановами феноменології, пізнання має бути зорієнтоване не на вивчення об’єкта, а на феномени, або те, що з’являється у свідомості. Основною ознакою та функцією свідомості є її „спрямованість на…”, або інтенціональність, що має свою структуру, якій відповідає структура світу. Це здійснюється завдяки феноменологічній редукції, яка повертає свідомість на саму себе, чим реальний світ нібито „виноситься за дужки” й не відволікає процес пізнання від пошуку істини.

Герменевтика – філософський напрям, предметом вивчення якого є текст, суперечлива єдність його змісту та смислу. Походить від імені грецького бога Гермеса, що сповіщав і розтлумачував людям послання Зевса. її зародження сягає часів тлумачення старозаповітних текстів (екзегеза) та греко-римської філології. їх традиції застосував та розвинув богослов і філософ-романтик Фрідріх Шляєрмахер (1768 – 1834), згідно з яким, аналіз тексту та пошуки його смислу мають відбуватися на шляху від його частин до цілого, а відтак – до автора тексту.


08.06.2015; 14:00
хиты: 185
рейтинг:0
Гуманитарные науки
философия
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь