Глобалізаційні зміни, соціокультурні та парадигмальні трансформації українського суспільства спричиняють необхідність поглиблення національної самовизначеності, організації ефективних форм життєдіяльності української нації та самореалізації особистості на власній соціокультурній основі. Розв’язанню таких завдань сприяє ґрунтовне дослідження та цілісне осмислення філософської спадщини вітчизняних мислителів, засад формування національної самоідентичності та культури української спільноти, а також подальша розробка соціально-орієнтованої антропологічної тематики. Важливе значення у розробці останньої належить знаній у світі Київській філософській школі, заснованій у 60-тих роках ХХ століття П. Копніним. Особливу роль в історії вказаної школи та вітчизняної філософії в цілому мають наукові здобутки В. Шинкарука, який зосередив увагу на розробці антропологічної домінанти філософії. Саме він започаткував у вітчизняній науковій традиції розуміння філософії як життєвого завдання, обґрунтував першочерговість дослідження антропологічної проблематики на противагу проблемам філософії діалектичного матеріалізму (проблеми діалектики, форм існування матерії та ін.), поставив питання людини в центр своїх філософських розмірковувань тоді, коли це таврувалося як “буржуазний” гуманізм. Свою наукову діяльність В. Шинкарук розпочав з фундаментальних досліджень класичної німецької філософії, оскільки остання має велике методологічне значення для осмислення життєвих парадигм буття. Поступово предмет філософування вченого еволюціонує від так би мовити “родової всезагальності” Г. Гегеля до “тотальної індивідуальної екзистенції” С. К’єркегора. Відповідно, у центрі його уваги постає гуманістичний зміст проблем унікальності та самореалізації особистості. Оригінальні філософські ідеї В. Шинкарука розвивалися у напрямі основних наукових парадигм, в очних та заочних дискусіях з провідними європейськими мислителями, що засвідчує інтеграцію філософських поглядів мислителя в європейський контекст. Саме під його керівництвом кардинально змінився предмет філософського аналізу плеяди вітчизняних філософів другої половини ХХ ст.: у центрі наукових розвідок В. Шинкарука, а також працівників відділу філософської антропології Інституту філософії НАН України (Є. Андроса, В. Іванова, В. Табачковського, М. Тарасенка, О. Яценка та ін.) – істинне розуміння людини, розкриття її сутності через визначення світоглядних параметрів та специфіки екзистенційно-смислових засад буття. Логічним результатом вищевказаних трансформацій стало те, що сучасна українська філософія набула антропологічного виміру.
