Становлення української філософії пов’язане з українською міфологією та українською ментальністю, основними рисами якої є: антеїзм (любов до землі); індивідуалізм, пов’язаний з ідеєю рівності; волелюбність, неприйняття деспотизму, абсолютної монархії; екзистенціальність, переживання сьогоднішнього буття, життєлюбність; кордоцентризм (серце як символ центру відчувань, мислення і духовності людини).
З останнього постулату витікає і призначення людини як “малого мікрокосму”, тому що в серці чи у “безодні” сховане те, що є у світі, тому що “мікрокосм” – аналог світу великого – макрокосму.
Це риси вже явно виражені у філософії Київської Русі, у працях митрополита Іларіона– ідеолога християнства (“Слово про закон і благодать”); К.Туровського “Слово до розслабленого”, у “Повчанні” Володимира Мономаха та ін.
У XIV – XVI ст. філософська думка виражається у агіографічній літературі та працях полемістів – Г.Смотрицького, С.Зизанія, К.Ставровецького, І. Вишенського.
Важливий вплив на розвиток духовного життя зробила Києво-Могилянська академія, ректором якої був філософ Феофан Прокопович (1681-1736).
Він розробляв проблеми пантеїстичної деїстичної онтології, раціоналістичної гносеології просвітницького абсолютизму. Засновником української класичної філософії є видатний мислитель і просвітитель Григорій Савович Сковорода (1722-1794), якого називали “українським Сократом”. Він виказує ідеї: а) про три світи та дві натури, у якій ведуча роль належить світові біблійних символів; б) ідея самопізнання смислу життя людини (споріднена праця); в) про щастя; г) про щирість та ін.
Ряд філософів у розвитку та становленні філософії в Україні виокремлюють три періоди: перший - становлення і розвиток філософської думки в Київській Русі; другий-період філософії українського Відродження та Просвітництва і розвитку філософії в Києво-Могилянській академії; третій - період української філософії в культурі романтизму XIX-першої половини XX ст. Погоджуючись із такою концепцією періодизації історії філософії в Україні, мабуть, варто доповнити її четвертим і п'ятим періодами. Четвертий період-від 30-х років XX ст. до кінця 80-х років - філософія радянського періоду, а також філософія української діаспори. П'ятий-період народження культури незалежної України й формування сучасної філософії кінця XX та початку XXI ст.
