Німецькою класичною філософією називається сукупність філософських вчень Іммануеля Канта, Іогана Готліба Фіхте, Фрідріха Вільгельма Йозефа Шеллінга, Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля, Людвіга Андреаса Фейєрбаха, які розвивалися в Німеччіні наприкінці ХУІІІ - початку ХІХ ст.Німецька класична філософії є закономірним результатом розвитку соціальної реальності і мислення Нового часу. Це закономірний результат розвитку європейської культури у цілому. Тому для розкриття передумов її виникнення слід враховувати як особливості Німеччини того часу, так і ту соціальну і духовну атмосферу, яка склалася на той час у Європі.Новий час у європейській культурі – це період буржуазних революцій Революційне утвердження буржуазії у своїх правах – це загальноєвропейське явище. Буржуазне ж суспільство відрізняється від усіх попередніх своєю динамічністю, стрімкістю розвитку, загостренням соціальних суперечностей, які починають сприйматися як рушійні сили суспільного розвитку. Така специфіка буржуазного суспільства сприяла формуванню і утвердженню в європейській свідомості діалектичних ідей, які були притаманні усім представникам німецької класичної філософії ).При всьому розмаїтті ідей та концепцій, німецьку класику відрізняє ряд суттєвих рис та принципів, що є спільними для всього цього етапу розвитку філософської думки. Саме вони і дають змогу говорити про німецьку класичну філософію як про цілісне духовне утворення.По-перше, всіх представників німецької класичної філософії об'єднує розуміння ролі філософії в історії людства і в розвитку світової культури. Вони вважали, що філософія покликана критично самопізнати людську життєдіяльність, зробили предметом спеціального філософського дослідження людську історію і людську сутність. По-друге, представники німецької класичної думки надали філософії вигляду широко розробленої та диференційованої спеціальної системи дисциплін, ідей, понять та категорій.По-третє, німецька класична філософія розробила цілісну діалектичну концепцію розвитку.По-четверте, німецька класика виробила певні загальні принципи підходу до проблеми історичного розвитку, запропонувавши досліджувати його науково-теоретичними засобами і виділивши деякі його загальні закономірності.По-п'яте, розглядаючи проблеми людини, німецька класична філософія концентрує увагу навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей. Можна виділити такі риси німецької класичної філософії:1. Раціоналізм, успадкоємлений від філософів епохи Просвітництва. Для усіх німецьких філософів-ідеалістів початку ХІХ ст. характерним було переконання що досить дійсність глибоко пізнати та переосмисли ти і тим виправдати, філософським переосмислюванням може бути ви правдана й релігія.2. Усі представники німецької класики критикували матеріалізм ХVІІІ ст. за його механіцизм.3. Відбувається вироблення діалектичного методу мислення, яке здійснювалося у процесі критики метафізичного методу з використанням діалектичної традиції завжди дуже впливової у Німеччині (Кузанський, Лейбніц, Гете).4. Критика споглядального характеру попереднього матеріалізму та розробка принципу діяльності, активності. Підкреслювалась творча ак тивність теоретичного мислення.5. Прагнення подолати антиісторизм попередньої філософії, розробка філософії історії та пошук об’єктивних підстав для періодизації іс торії, пошук яких здійснювався у сфері духу.6. Критика традиційної розсудкової метафізики, прагнення перетвори ти філософію на науку, побудувати універсальну, закінчену наукопо дібну систему. Це знайшло відображення навіть у назвах праць німець ких класиків: “Науковчення” Фіхте, “Енциклопедія філософських наук” Гегеля.7. Безпосередня спадкоємність у розвитку філософських ідей. У німе цькій класичній філософії відбувається перехід від матеріалістичних ідей докритичного Канта до суб’єктивного та трансцедентального ідеа лізму критичного Канта, через суб’єктивний ідеалізм Фіхте до об’єктивного ідеалізму Шеллінгу та абсолютного ідеалізму Гегелй, нарешті, до матеріалізму Фейербаха.
