Філософія Фоми Аквінського говорить про те, що первинно дух – Бог, а матерія є його утвором, і отже ставиться до ідеалістичного табору, але вона так само визнає, що матеріальний світ не є комплексом наших відчуттів, залежним від суб’єкта, а існує незалежно від нас, і в такий спосіб є ідеалізмом об’єктивного типу. Філософія Аквината так само визнає існування як душ, так і цілої ієрархії чистих парфумів, або ангелів. Т.е. ми можемо затверджувати, що томізм має спіритуалістичний характер. Однак, мені здається, що томистскую філософію можна назвати й реалізмом у строго певному змісті, а саме як конфронтуючому суб’єктивному ідеалізму в його онтологічному трактуванні, тому що томізм визнає існування матеріального світу незалежно від суб’єкта.Фома вважав, що реально існують лише одиничні речі, або субстанції, що складаються із сутності (essentia) і існування (existentia).
Однак форма в тлумаченні Фоми була сукупністю загальних істотних ознак, властивим речам певного виду, і не існувала поза або до них. Аквинат розрізняв у субстанциях три роди форм, або универсалий:
1. Универсалия, що втримується в речі в якості її сутності (universale in re), обумовлена їм так само як безпосередня универсалия (universale directum).2. Универсалия, абстрагована від субстанції, тобто існуюча в людському розумі (post rem). У цьому виді реально (formaliter) вона існує тільки в розумі, а в речі має лише свою основу. Цю универсалию Фома називає рефлексивною (reflexivum). Тому форма, тобто загальне, існує в речі як сутність ще не абстрагована, у розумі ж – як витягнута активним розумом (intellectus agens).3. Универсалия, незалежна від речі в божественному розумі (universale ante rem). Универсалии в розумі творця – це незмінні, постійні, вічні форми, або основи, речей, або, говорячи інакше, зразкові екземпляри, що є моделлю, метою утвору з нічого одиничних речей, що належать до певного виду.Відповідно до Фоми, у процесі раціонального пізнання розум витягає з речей не що інше, як божественну ідею, що визначає їх об’єктивне існування.Фома Аквінський підрозділяє істини одкровення на два роди: істини, доступні розуму, і істини, що виходять за межі його пізнавальних можливостей. Раціональним доказом догматів віри займається природна теологія. виконуюча стосовно теології пропедевтичну функцію. Центральною проблемою природної теології є “докази” буття Бога.Фома затверджує, що висловлення “Бог існує”, з однієї сторони є очевидним, з іншого боку, не знаючи, що таке Бог, ми не можемо прийняти його існування за щось очевидне. Тому, а так само для посилення віри, необхідно обґрунтовувати існування творця за допомогою того, що є більше очевидним, чим він сам, а саме за допомогою результатів його утвору.Аквинат говорить, що довести існування творця можна двома способами: через причину (propter quid) і через наслідок (quia). Т.е. у першому випадку мова йде про доказ апріорному (від причини до наслідку), а в другому – про апостеріорний (від наслідку до причини).
