Римська філософія розпочинається з того, чим закінчується грецька - еклектизмом. її початок датується кінцем II - І ст. до н.е. Вона є вторинною стосовно грецької ("Рим був завойованим Грецією духовно"). Звідси, власне, й роздвоєність римської філософії на латино мовну і грекомовну та змістовна суперечливість: складна внутрішня драма, прив'язаність до наслідування, тлумачення й коментування.
Це особливо є характерним для творчості Цицерона (106 - 43 рр. до н.е.), котрий в своїх історичних та соціально-політичних працях висловили ряд думок та ідей соціально-філософського змісту. Найбільш продуктивною була думка щодо походження держави, форм її правління та їх переродження. Досить цінною була й думка про необхідність поділу влад "через їх змішування". На його думку, успіх Риму полягав у поєднанні трьох влад: влади консулів (імператорська), влади сенаторів (аристократів) та влади демосу (народу). Визнавалося за необхідне "залишити трохи влади народові", - тільки за такої умови в суспільстві й державі можуть панувати мир і спокій.
Найвидатнішим філософом давньоримської доби був Лукрецій Кар (приблизно 99 - 55 рр. до н.е.), представник матеріалізму, атомістичного пантеїзму. К Маркс високо цінував філософію мислителя, а його працю "Про природу речей" назвав найвеличнішим документом матеріалістичної філософії всіх часів і народів.
Своє завдання Лукрецій вбачав у тому, аби дух людини звільнити від пут (тенет) марновірства. Він був переконаний у тому, що для того щоб прогнати із людських душ страх, достатньо показати природу лише такою, якою вона є, і вона "своїм виглядом, внутрішнім ладом прожене страх".
У ставленні до релігії Лукрецій постає як її головний ворог. Він свідомо відкидає релігію, вважає її причиною багатьох бід, що породжує страх, забобони, підлість. Кваліфікує її як "мерзотність". Заперечує те, що без релігії люди будуть аморальними, стануть на шлях злочинів тощо. Він був переконаний у тому, що "релігія породжувала багато злочинних дій", штовхала на цей шлях людину.
Лукрецій прагнув сформувати світогляд, котрий виходив би із самої природи, її законів. Він вважав, що все відбувається згідно із законами, "без допомоги зверху", і нічого не твориться з божої волі. Заперечував, що світ створений богами для людей. Визнавав, що він недосконалий, і природа існує сама по собі. Людина - частина світу, а не його господар і мета. І тому сама теж підпорядкована законам природи.
Мислитель визнавав безконечність Всесвіту, вважаючи, що ним (величезним і різноманітним) боги управляти не можуть. їм це не під силу, та й до того ж у них надто багато своїх справ і турбот. Заперечуючи релігію, Лукрецій все ж визнавав існування богів. На його думку, вони безсмертні, хоч і пасивні, а тому й не втручаються у справи людей і світу, всім володіють, ні в чому потреби не мають, благо чинність і гнів їм не відомі.
Безтурботним богам Лукрецій протиставляє Людину, звичайних людей, котрі шукають життєвий шлях і досить тяжко помиляються. Вони вічно перебувають у турботах, працюють вдень і вночі, щоб досягнути величі й бути власниками світу. Головна цінність людини - це розум. В ньому цілісна сила людини. Тільки розум у змозі розігнати марновірство і страх перед смертю. Людині потрібен здоровий глузд, розум, щоб пізнавати природу. Надаючи великого значення чуттям, він бачить їх обмеженість у процесі пізнання. Неповноту чуттєвого сприйняття може компенсувати лише думка. Всесвіт не може бути даний цілком у чуттєвому сприйнятті. Його безконечність може бути осягнута лише думкою (розумом).
Лукрецій критично аналізує філософську традицію Геракліта, з повагою ставиться до Емпедокла, обходить мовчанням софістів, Сократа, Платона, Арістотеля, стоїків, скептиків. Він картає Анаксагора за термінологічну перенавантаженість, і надто хвалить Епікура - як наймудрішого, того хто знає істину й викликає "божественну радість".
Головна істина "із нічого не твориться нічого" лежить в основі світогляду Лукреція. Тобто у світобудові проявляється закон збереження буття. Він визнає вічність і нестворюваність матерії, її незнищуваність. Вважає, що коли б не було матерії, то кожна річ чи світ цілком і повністю загинули б. На його думку, навіть "смерть матерію не вбиває".
Вирішуючи проблему будови матерії, Лукрецій утверджує думку про безконечність світобудови. Він називає першопочатком "родові тіла", "сім'я речей", "початкові тіла", "першородове начало", "первинне начало". Вони неподільні, тому їх можна кваліфікувати як атоми. Водночас, вони вічні і незмінні, елементарні й тверді. Поряд з атомами є порожнеча, яка дає змогу їм рухатися, а її примішування до твердих атомів породжує м'ягке (речі, предмети тощо). Всі атоми відрізняються один від одного своїм рухом, вагою, ударами, поєднаннями, положенням, проміжками між собою. їх різні поєднання утворюють речі. Вказує на те, що час не існує "поза рухом тіл і спокоєм". Тіла рухаються тому, що джерелом їх руху є атоми, котрі "перебувають у вічному русі". Причина руху пояснюється безконечністю простору. Рухаються атоми (тіла) під впливом ваги, але швидкість їх однакова, незалежно від ваги тіла. У своєму русі атоми можуть відхилятися від траєкторії.
Лукрецій спростовує думку про переселення душ, прагне розглянути будову душі, досліджує співвідношення душі, духу і розуму тощо. Відкидає страх смерті, оскільки остання є природним явищем.
Сенека Луцій Аней (4 р. до н.е. - 65 р. н.е.) був широко ерудованим філософом. У філософських вченнях попередників його цікавила їх практична (моральна) сторона, менше - їх уявлення про думки, й ще менше - про світ. У філософії Сенека розрізняє споглядальну й прикладну частини, оскільки філософія "і споглядає, і діє". Вся філософія Сенеки - прикладна наука, оскільки, на його думку, знання заважають мудрості, тому й слід обмежувати себе в знанні. Для мудрості необхідно мати багато вільного простору в голові, а знання забиває голову дурницями. Ніяка наука, окрім філософії, не досліджує добро і зло. Водорозділ між мудрістю й знанням полягає в тому, шо знання роблять людину розумнішою, але не кращою. "Бути розумнішим, - вважав він, не означає - бути кращим". Тому мудрість є засобом не для того щоб потрапити в рай, а щоб уціліти в цьому світі.
Мислитель вважав, що соромно вчитися із підручників... "Добудь, що-небудь із себе", оскільки "одна справа пам'ятати, а інша справа знати". Істина відкрита для всіх, але ніхто нею не оволодів. Пам'ятати, для Сенеки, - це зберігати в пам'яті те, що тобі доручили, а знати - означає робити і діяти по-своєму, не звертаючи уваги на взірець, і не озираючись на вчителя. Філософія, на його думку, формує характер і здатність протистояти всім ударам долі, "виховує і загартовує душу, підкоряє життя порядку, управляє вчинками і вказує, що слід робити...".
Роздуми Сенеки про знання (науки) і мудрість є досить актуальними. Він поділяв філософію на етику, логіку, фізику, розрізняючи в якості її предметного змісту мораль, розум і природу. Природа (матерія) інертна, нерухома. Вона до всього готова, але залишається інертною до тих пір, доки її не приведе у рух розум. "Розум повертає (крутить) матерію як хоче, надає їй форму і ліпить усякі предмети". Однак перше (матерія) і друге (розум) є тілесними. У Сенеки - все тілесне: і боги, і душі, і водночас - все одушевлене, розумне й божественне.
Сенека пантеїст, коли стверджує, що "не може бути природи без Бога і Бога без природи". Бог тлумачиться ним як внутрішня сила, що цілеспрямовує всі процеси природи, "світовий розум" як гармонія і краса природи. Хочеш, назви його долею і не помилишся. Він причина всіх причин, він - провидіння. Хочеш назви Бога природою, і це не буде помилкою.
