Форма навчання – зовнішній вираз узгодженої діяльності вчителя і учнів, що здійснюється в установленому порядку і певному режимі. Розрізняють загальні і спеціальні форми навчання. Загальні виділяють в залежності від структури спілкування вчителя з учнями: а) індивідуальне навчання; б) парне; в) групове; г) фронтальне; Спеціалізується за характером навчання: а) теоретичне навчання (лекція, факультатив); б) практичне (практикум); в) змішаною (урок, семінар, домашня робота); г) трудовою. Основна форма навчання в сучасній школі – урок. Він лежить в основі класно-урочної системи навчання. Історично першою склалась індивідуальна форма навчання, пізніше з’явилась індивідуально-групова, де вчитель організовував роботу невеликої групи учнів, але фактично працював з кожним учнем індивідуально. В 16-17 ст. Склалася класно-урочна система навчання, побудована на фронтальній роботі. Запроваджена німецьким педагогом Штурмом і теоретично обґрунтовану Коменським. Недолік – не дає можливості повністю врахувати індивідуальність школярів: нахили, можливості, здібності, інтереси. Позитивні риси: (ознаки) - Постійний склад учнів у класах, приблизно одного віку і рівня підготовки; - Чітко визначений час початку і кінця уроку, перерв, канікул, семестрів, навчального року. - Розклад уроків. - Планування кожного уроку на основі навчальних планів і програм. На межі 18-19 ст. в Англії виникла бел-ланкастерська система навчання – більш підготовлений учень може передавати отримані від учителя знання 10 іншим учням. 20 ст. - з’явилось багато навчальних систем, які прагнули модифікувати класно-урочну систему в бік індивідуального навчання: Майнгемська система навчання – диференціація учнів на 4 групи за здібностями: основну, найбільш здібних, малоздібних, розумово-відсталих. Віннетка – план – індивідуалізована програма самостійного оволодіння знаннями.
