Подовження приголосних у незапозичених словах (на письмі подвоєння букв) відбувається в основному з двох причин: внаслідок збігу однакових звуків на межі значущих частин слова (віддати, денний, піднісся, юннат) та
внаслідок уподібнення приголосних (колосся, сіллю, козаччина). Префікси в українській мові закінчуються на приголосні д (від-, під-, над-, перед-), з (з-, роз-, без-), в (в-, пів-) та б (об-): віддаль, піддовбати, наддерти, переддень, ззовні, роззброїти, беззвучний, ввечері, піввідра, оббілити. Отже, лише ці приголосні й можуть тут подовжуватися.
На межі попередньої частини і суфікса подовжується лише приголосний н, якщо твірна основа (корінь чи суфікс) закінчується на н: законний, пісенний, вершинний, буденний буденність. У словах буквений, пореформений, казармений, шалений, скажений, жаданий, дерев’яний і под. такого збігу приголосних нема, оскільки твірна основа в них закінчується не на н.
Крім того, приголосний н подовжується в наголошених суфіксах -енний,
-анний:-
1) якщо прикметник вказує на збільшену міру якості: здорове:нний, страше:нний, височе:нний, числе:нний (але нема подовження в словах шалений, скажений, жаданий і под., бо вони вказують на звичайну міру якості);
2) якщо прикметник вказує на повну неможливість ознаки, зумовленої певною дією: нездійсне:нний, недоторка:нний, нездола:нний;
3) якщо це старослов’янізм: священний, огненний, блаженний, окаянний. Приголосний н подовжується з різних причин також у словах останній, старанний, притаманний, захланний.
У кількох дієсловах з основою на с при додаванні постфікса –ся подовжується м’який с΄: піднісся, розрісся, пасся. Подовження приголосних внаслідок уподібнення відбувається в двох випадках: через уподібнення звука й до попереднього м’якого приголосного і через інші зміни звуків.
Колись в іменниках колосся, життя, стаття, затишшя і подібних, як ще й тепер у словах подвір’я [подв’ірйа], сузір’я [суз΄ірйа], був суфікс й. Тоді було [колос΄йа], [жит΄йа], [стат΄йа], [затиш΄йа]. Але суфікс й, як м’який,
уподібнився до попереднього м’якого і став звучати так само — відбулося подовження м’якого приголосного. Проте якщо між попереднім м’яким і звуком й було вставлено голосний е, то такого уподібнення, а отже, й
подовження м’якого звука не відбулося: багато статей, постатейний, житейський.
Таке саме уподібнення й до попереднього м’якого сталося і в закінченні -ю в орудному відмінку однини іменників ІІІ відміни: сіллю, річчю. Колись було [с΄іл΄йу], [р΄іч΄йу]), як і тепер ще є в словах кров’ю [кроўйу], матір’ю [мат΄ірйу]. Подовжилися лише м’які зубні й шиплячі (тоді вони були теж м’які).
Губні, приголосний р та задньоротові подовжитися не могли, бо вони не були м’якими. Якщо ж твірна основа закінчувалася двома приголосними, то останній приголосний не подовжився (“третій зайвий”) і відповідно не подвоюються букви: лист — листя, місто — передмістя, радість — радістю, жовч —жовчю. Тому й правило звучить: подовжуються м’які зубні (де ти з’їси ці лини) та шиплячі (ще їжджу) між голосними.
Можуть уподібнюватися між собою й інші звуки. Так, у слові лляний наступний н΄ (льняний) уподібнився до попереднього л΄; у слові останній попередній т΄ (остатній — таку форму цього слова вживали Т.Шевченко, Леся Українка, М.Коцюбинський) уподібнився до наступного н΄.
Найпоширенішим є подовження шиплячого ч унаслідок зміни суфікса - цьк- при додаванні суфікса -ин(а): козацький — козаччина, донецький — Донеччина, турецький — Туреччина. Тут спочатку звук к змінився на
шиплячий ч (як у слові рука — ручище), а потім попередній свистячий ц΄ уподібнився до наступного шиплячого і теж став шиплячим. Щодо подвоєння букв в іншомовних загальних назвах не на межі
значущих частин, то в Українському правописі названо 17 таких слів: аннали, бонна, брутто, ванна, мадонна, манна, мотто, нетто, панно, пенні, тонна, білль, булла, вілла, мулла, дурра, мірра. Майже в половині з них приголосний, позначений подвоєними буквами, у вимові не подовжується: [анали], [бруто],
[нето], [тона], [б’іл΄] тощо. Але в словах, у яких є збіг приголосних на межі префікса й кореня, такі приголосні вимовляються з подовженням: імміграція, інновація, ірреальний, контрреволюція, сюрреалізм тощо. У власних назвах іншомовного походження подвоєні букви читаються звичайно як неподовжений звук: Бонн [бон], Голландія [голанд΄ійа], Руссо [русо] тощо. Така вимова відповідає фонетичним законам української мови.
