На сьогодні візитні картки широко використовуються й стали невід'ємним атрибутом ділового життя. Візитна картка — це картка для вручення підчас знайомства чи візиту. Здебільшого вона має такі реквізити: • назва підприємства, установи, організації, фірми;
• прізвище, ім'я, по батькові власника картки;
• посада;
• адреса установи, організації, підприємства, фірми;
• номери телефонів, факсу.
Візитні картки мають давнє походження: документальне підтвердження їх появи виявлено в Німеччині під 1786 роком. Пізніше візитні картки широко розповсюдилися в Європі, де і склалися правила користування ними. Незважаючи на те, що візитівки — предмет суто індивідуальний, у Німеччині, Англії, Франції подружжя мають спільні картки для запрошень на урочистості та для візитів. Цими самими правилами передбачено поведінку жінки, яка не повинна залишати своєї картки в неодруженого чоловіка, який, у свою чергу, відвідуючи дім подружжя, повинен мати одразу дві візитні картки — окремо для чоловіка й дружини.
Візитні картки можуть бути різних видів: 1. Стандартна картка. Використовується під час знайомства. Назва фірми, прізвище, ім'я, по батькові друкуються великими літерами; посада, адреса, телефон — малими.
2. Картка, що використовується із представницькою метою.
Таку візитну картку вручають, якщо її власник не має змоги продовжувати контакт. У ній зазначаються назва фірми, адреса й телефон.
Інша адреса може не зазнатися.
3. Картка фірми. Використовується для привітання від імені фірми.
4. Об'єднана візитна картка. Зазначається прізвище (або прізвища), імена, по батькові чоловіка і дружини; надсилаються або розвозяться переважно жінками.
Колір візитних карток може бути будь-яким, але згідно з протокольними вимогами вони мають бути білого кольору, а кольоровим має бути лише фірмовий знак.
Розмір візитної картки регламентується правилами етикету. Найчастіше — це формат 5 х 9 см, хоч незначні відхилення від стандарту допустимі. Краї візитної картки можуть бути округлими.
Необхідно знати, як поводитися з візитними картками. Обмін ними відбувається відразу після того, як співрозмовники були представлені один одному. Вручається візитна картка так, щоб новий знайомий міг прочитати текст. Візитну картку беруть вказівним та великим пальцями лівої або правої руки, ознайомлюються з текстом і ховають, але в жодному разі не можна м'яти, згинати чужі візитні картки, крутити в руках перед власником, робити помітки. Це сприймається як неповага.
Візитними картками не лише обмінюються, а й надсилають їх після ділового візиту або як супровід до подарунків, книг, журналів, квітів тощо.
Іноді їх можна надсилати замість листа, зазначивши у лівому нижньому кутку стандартну міжнародну символіку (літери французьких слів):
р.г. — висловлення подяки;
р.f. — привітання;
p.f.n.a. — вітання з Новим роком;
рі.с. — висловлення задоволення від знайомства;
p.p. — заочне представлення, знайомство, рекомендування;
р.р.с. — прощання через від'їзд із країни;
р.с. — висловлення співчуття .
За неофіційних обставин можна зробити інші позначки, написи, але обов'язково у 3-й особі: «Вітає зі святом», «Дякує за вітання».
Візитні картки вручають особисто, залишають вдома, якщо адресат відсутній, надсилають з кур'єром і дуже рідко пересилають поштою. Якщо візитну картку завозять особисто, то загинають правий верхній кут, що є знаком найглибшої пошани. Порушенням етикету вважається, якщо загнуту візитну картку завозить кур'єр або водій. На отримані картки слід відповісти своїми візитними картками упродовж 24 годин. Ділові люди повинні мати при собі не менше десяти візитних карток.
