Мова - це самобутня система звукових знаків, основа духовного життя етносу, нації, людства. Мова виконує важливі комунікативні, соціативні, пізнавальні, оцінні, емотивні, естетичні функції. Засобом самоздійснення мови є мовлення. Мовлення - сукупність мовленнєвих дій,' мета яких випливає із загальної мети спілкування . Основу мовлення становить мовленнєва діяльність, яка можлива тільки в суспільстві й зумовлена його потребами. Безпосереднім виявом мовлення є різноманітні акти в усній і писемній реалізації.
Мовлення здійснюється у двох формах: усній та писемній. Особливості усної та писемної форм мовлення:
1.1 Усне мовлення є первинним за своєю природою.
1.2 Писемне мовлення є вторинним щодо усного - воно виникло значно пізніше і спирається на усне, як на своє джерело.
2.1 Усне мовлення відрізняється матеріальною формою реалізації,оскільки вона витворюється мовним апаратом і сприймається на слух.
2.2 Одиницею писемного мовлення є текст-це «ланцюг» речень,які дають в результаті певну якісно нову цілість. Текст членується на абзаци. Писемне мовлення фіксується графічними знаками і сприймається зором. До графічних знаків відносять літери, цифри, символи, малюнки, умовні позначки.
3.1 Кількісна аудиторія чітко визначена,проте виступ на радіо чи телебачення не має конкретної аудиторії.
3.2 Писемне мовлення обслуговує невизначену кількість аудиторії(книги,газети, інтернет…)
4.1Усне мовлення – реальна життєва ситуація.
4.2Писемне мовлення відсутність читача у момент висловлювання думки.
5.1Писемний текст може відтворюватися усно.
5.2 Писемна форма розрахована на необмежену кількість відтворення й дублювання.
6.1Усне характеризується додатковою інформативністю (жести, міміка, інтонація, обставини)
6.2Письмове відсутнє.
7.1Усне мовлення характеризується більшим колоритом,зверненням до почуттів слухача; тут використовуються доречні приклади(прислів’я,жарти,анекдоти…)
7.2Писемне мовлення властива образність,тільки специфічна – така,що звертається до інтелекту читача.
