67.Особливості редагування наукових видань.

Важливо напочатку окреслити й засвоїти типологічний ряд наукових видань, складники якого мають свою струк­туру, обсяг та принципи творення. Отож, за характером інформації наукові видання поділяємо на такі види:

•        монографія;

•        автореферат дисертації;

•        стаття;

•        наукова доповідь (тези доповіді).
За складом основного тексту:

•        моновидання (в основі — один твір, скажімо, моно­графія або автореферат дисертації);

•        тези доповідей чи повідомлень (наукової конференції, симпозіуму, з'їзду);

•        матеріали конференції (симпозіуму, з'їзду);

•        збірник наукових праць.

Практика редагування такого виду літератури виокре­мила кілька аспектів, на які повинен звернути редактор осо­бливу увагу: ознайомлювальний, структурний, змістовий.

19.1.1. Ознайомлювальний аспект. Під час першого читання оригіналу редакторові важ­ливо з'ясувати для себе кілька принципових позицій, від чого залежатиме прийняття рішення: випускати чи не ви­пускати книгу в світ, якою буде міра авторського чи ре­дакторського втручання в текст під час його підготовки до друку. А саме:

•        актуальність та новизна теми;

•        ступінь її розробки;

•        адресне призначення;

•        рівень використання автором найновішої літератури, залучення архівних матеріалів.

На цьому етапі редактор може виявити, що принесене автором "наукове відкриття" вже давно відкрите його по­передниками; що тема лише окреслена, але сповна не роз­роблена;

Структурний аспект. Уважне прочитання та глибоке осмислення змісту оригіналу дає змогу редакторові визначити "плюси" й "мінуси" структурної його побудови

Саме з аналізу плану роботи, точніше, внутрішньої побудови складових її частин — вступної, основної та заключної — починається вивчення і вдосконалення структури майбутнього наукового видання. Поліпшити таку структуру можна шляхом:

•        систематизації зібраного матеріалу;

•        дотриманням приблизно однакового співвідношення обсягу структурних складових тексту (параграфів, розділів, частин);

•        чіткого виокремлення в цих складових головного й другорядного;

•        строгої логіки викладу;

•        написання серйозних узагальнень;

•        вироблення самостійних висновків;

•        виявлення і ліквідації повторів, абзаців чи й цілих сторінок, написаних "не за темою".

19.1.3. Змістовий аспект. Гармонійне поєднання форми і змісту будь-якого, надто ж наукового, твору досягається автором і редактором саме на цьому етапі.

Редактор передусім має проявити чітке розуміння існуючих у науці методів викладу зібраного й узагальненого автором матеріалу. Виділимо головні методи:

•        індуктивний (від окремого до загального);

•        дедуктивний (у зворотному, від загального, напрямку);

•        логічний (так зване послідовне членування матеріалу на смислові фрагменти);

•        історичний (аналіз розвитку подій та явищ у строго хронологічній послідовності).

При написанні своїх праць учені користуються і складнішими методами: метод сходження від абстрактного до конкретного; метод спіралі, який передбачає поступовий розвиток думки шляхом її повторення щоразу на більш узагальнюючому рівні.