«Макбет» (1606) — це остання із великих трагедій Шекспіра. Історичним джерелом її стала хроніка Голіншеда.
У трагедії поставлено питання про згубний вплив одноосібної влади і особливо боротьби за владу, яка перетворила хороброго і сміливого Макбета в лиходія. Тут, як і в інших трагедіях, звучить тема справедливості і відплати.
Спочатку Макбет — хоробрий воїн, який мужньо захищав країну від ворогів. Він вірний васал короля Дункана. Проте в його душі все сильніше розгоралося полум'я владолюбства, яке стало рушійною силою в його діяльності. Він прагнув захопити трон. На цей вчинок його підбурила дружина — леді Макбет. Вона хотіла бачити свого чоловіка королем, тому підказала йому план вбивства Дункана, який зупинився у них в замку. Вночі, коли король заснув, вона підмішала зілля у страву, від якого поснули слуги. А потім Макбет убив короля і підклав під голову слуг закривавлений кинджал, щоб звинувати їх у його смерті. На цьому його злочини не припинилися. Макбет найняв вбивць для Банко, який став свідком його задумів; вбив дружину і сина Макфуда. Саме останній і став носієм справедливої помсти. Він вбив Макбета під час поєдинку. Загибель лиходія неминуча, проти нього піднялися усі сили добра. Його злочини тягнули за собою і покарання.
Леді Макбет була під стать своєму чоловікові, а іноді і жорстокіша за нього. За її розумінням, вважатися людиною міг той, хто здатний був здійснити свої задуми, якими б аморальними вони не були. Але у леді зла гордість покарана людською природою, яка непомітно пробудилася в ній. Вона почала відчувати на руках плями кров тих людей, до вбивства яких вона закликала свого чоловіка. Від цього героїня і збожеволіла.
