Петрарка — віртуоз жанру сонету. Він довів його до досконалості, довершеності, забезпечивши йому тим самим тривале життя і популярність у європейській поезії. Його сонети артистичні, сповнені поетичних порівнянь, красивих метафор, гри слів, витончених комбінацій рим та метрів. Але найголовніше в них — глибокий людяний зміст, відтворення живої, ніжної душі нової людини з її гуманістичними ідеалами.
Головний твір поета — «Канцоньєре» («Книга пісень»), яка містить близько 400 різноманітних віршів. Серед них 317 сонетів, 29 канцон, 9 секстін, 7 балад, 4 мадригали. Вірші дорівнюються числом до кількості днів у році (1+ 365). Книга поділена на дві частини: «За життя донни Лаури» (вірші написані в період з 1327 по 1348 рік) і «На смерть донни Лаури» (після 1348 рік). Лаура ніколи не покидала поета: то з'являлася уві сні, то під час роботи, коли він сидів, схиливши голову над книгами. Тільки після смерті вона освідчилась йому в коханні, переконала, що любила завжди і любитиме вічно. Раніше Лаура не могла зізнатися в почуттях, бо вони обоє були молоді, вона мала оберігати свою і його цнотливість в ім'я порятунку їхніх душ. Любов до Лаури палала в серці Петрарки все життя і ніколи не згасала, незважаючи на те, що їй ніколи не було суджено засяяти яскравим полум'ям. Він оспівував її 21 рік за життя і 26 після смерті.
Незважаючи на назву, канцон у збірці не так вже й багато — 29, найбільше сонетів.Канцона — пісенна форма, яка мала довільне число строф; число рядків не було суворо закріпленим і не зберігалося протягом вірша, повторюючи певну музичну мелодію.Сонет складався з 14 рядків, поділених на дві частини. Перша — октава, восьмивірш, який містив два катрени. Друга — секстет, шестивірш, який складався з двох терцетів. Число рим — чотири чи п'ять, порядок римування для катрена — abba, abba, а для терцета — cdc, cdc або dcd, dcd.
Головна тема віршів — тема кохання до Лаури де Сад. Основні мотиви — кохання і смерть, незворотність людської долі, відчай і радість. Тема кохання не була новою в італійській літературі середніх віків. До неї звернувся в романі у віршах «Нове життя» Данте Аліг'єрі. Проте Петрарка її висвітлив по-іншому. Кохання в його сонетах вражало глибиною і поетичним натхненням.
З одного боку, образ Лаури змальовано абстрактно й умовно, що певною мірою відповідало традиціям трубадурів і представників школи «нового солодкого стилю», а з іншого — за відсутності індивідуального зображення Лаури, поет зумів розкрити себе як особистість, що не було притаманним ліриці Середньовіччя.
Страждання поета були суперечливими і виходили за межі традиційної куртуазної умовності.
Сонети Петрарки перегукувалися з лірикою трубадурів. У них багато спільного: зображення внутрішнього світу людини, оспівування любові і краси матеріального світу. Якщо трубадури уславилися як представники теми кохання, уявлення яких займали нереальні життеві події, то творчості Петрарки властиве серйозне і виважене ставлення до цього почуття.
Сонети Петрарки відрізнялися від сонетів Данте. У Данте кохання — сила, яка сприяла руху Всесвіту, у Петрарки — це земне почуття, гріховність якого усвідомлювалася, але не могла бути переможеною. Категоричності, абсолютності Данте поет протиставляв внутрішній світ реальної людини. Згідно з вимогами традиційної поезії Данте не допускав опису реальних фактів кохання, оспівував кохання до Беа- тріче поза фактами реального життя, він виніс реальні обставини кохання за межі поетичного зображення, вмістивши їх у прозаїчному коментарі до сонетів. Петрарка ж, навпаки, побудував свої любовні вірші на різноманітному життєвому матеріалі. Він звернувся навіть до категорії часу і точно вказав день першої зустрічі з Лаурою. Данте ж увів у прозовий текст часове визначення.
Почуття Петрарки індивідуальні, а не безособові, як це було властиво середньовічній поезії. Любов — могутня сила, здатна розкрити усі багатства особистості. Вона дарувала світло і приносила страждання, брала гору над розумом, і в той же час надавала щирому відчуттю повноти буття й сенсу життя.
