Одним із найпоширеніших жанрів куртуазної літератури був лицарський роман. Творцями цих романів були поети, яких називали труверами. Вони перебували на службі в замку магната, де високо цінували талант і мистецтво складати романи. Трувери писали про подорожі та пригоди лицарів, ідеалізуючи феодальний лад та дворянську верхівку. Сюжети творів запозичувати з античної літератури або з легенд і переказів народів Західної Європи. Головними героями таких романів були мандрівні лицарі, що вершили подвиги в ім'я добра, честі та справедливості, прославляючи ними панну свого серця.
Куртуазний роман виник у другій половині XII ст., проте зачишився близьким до епосу.куртуазний роман створювався як заздалегідь підготовлена вигадка про різноманітні пригоди лицарів, їхні зустрічі з велетнями, карлами. Романи складалися з двох частин — попередньої і головної. У першій частині головний герой доводив своїми подвигами, що він гідний звання лицаря і куртуазного героя. Лицар долав перешкоди, здійснюючи подвиги. У податьшому розвиток сюжету полягав у відновленні внутрішньої гармонії персонажа, поверненні до ідеалу. Отже, куртуазний роман став своєрідним різновидом роману випробувань. Лицарський роман описував пригоди і почуття шляхетного закоханого лицаря, з яким пов'язані всі події роману. У сюжеті значне місце посідали подвиги героя на честь прекрасної дами. Провідну роль відігравав мотив кохання. Лицарський роман перейняв від героїчного класичного епосу риси борця, захисника держави, відданість. Але зявився мотив особистісних інтересів. Джерелом лицарського роману був фольклор європейськиї народів і країн Сходу.
Особливості лицарського роману:
• тема любові — головна тема лицарського роману;
• фантастика в двоякому розумінні цього слова — як надприродне і незвичайне, виняткове, що піднімає героя над повсякденним життям;
• авантюри, які відбуваються з лицарями, котрі завжди ідуть назустріч цим пригодам;
• подвиги лицарі здійснюють не заради загальної, національної справи, а заради особистої слави;
• зображення давніх епох і життя далеких народів у вигляді картини сучасного суспільства, в якому читачі з лицарських кіл, як у дзеркалі, знаходять відображення своїх життєвих ідеалів;
значне місце займають монологи, в яких аналізуються душевні страждання, живі діалоги, зображення зовнішності діючих осіб, детальний опис обставин, в яких відбуваються дії.
«Трістан та Ізольда». З найдавніших давен людство оспівувало високе і світле почуття кохання. Знаменита історія кохання Трістана та Ізольди побудована на основі кельтського матеріалу, в неї проникли деякі німецькі та античні міфологічні мотиви. Найвідомішими зафіксованими версіями цієї легенди стали давньова- лійські тексти, що виникли на території сучасного Уельсу цей роман дійшов до нас у двох варіантах: англійському та французькому.
У романі можна виділити два прошарки. Один з них лежить на поверхні — це конфлікт кохання Трістана та Ізольди з етичними та суспільними нормами своєї доби, причому кохання незаконного, недозволеного, оскільки Трістан — небіж і васал Марка, а Ізольда — його дружина. Тому між ними стали чотири суворі закони — феодальний, шлюбний, кровний і вдячності.
Другий прошарок — фатальність самого кохання, здатного реалізуватися лише за умов постійного роздвоєння душі, напруженості почуттів, своєї забороненості, неправомірності.
Трістан — син короля Лооннуа ще немовлям залишився сиротою. Батько Тріс- тана загинув у бою, захищаючи землі короля Марка, брата його дружини, від ірландського барона Моргана. Мати померла, дізнавшись про смерть чоловіка. Юнак дістав прекрасне лицарське виховання від слуг покійного батька і, дійшовши зрілого віку, поїхав до двору дядька — короля Марка, щоб стати його васалом. Тут він здійснив свій перший подвиг — убив жорстокого велетня Морольта, брата ірландської королеви, який щороку приїздив до Тінтажелю, столиці Мар- ковського королівства, по данину (300 юнаків і дівчат щороку). Проте й Трістан був важко поранений у двобої отруєним Морольтовим мечем. Вилікувати його ніхто не міг. Тоді він попросив, щоб його поклали в човен: куди той попливе, там і шукатиме щастя. Доля подарувала сміливцю зустріч з ірландською принцесою Ізольдою Білявою, котра вилікувала його чарівним зіллям. Але вона випадково дізналася, що Трістан — вбивця Морольта, її дядька. Переборюючи бажання по- мститися, принцеса приховала від усіх своє відкриття і відпустила Трістана додому. У Тінтажелі його зустріли як героя, а Марк проголосив його наступником престолу. Це рішення зустріло затятий опір баронів, які, заздрячи Трістанові, зне- навидили його. Після тривалого конфлікту вони переконали Марка в потребі одружитися і мати законного наступника. Але король висунув неймовірну умову: погодився одружитися лише з принцесою, яка б мала золоті коси, як та волосинка, що її принесла у замок ластівка. І тут Трістан оголосив, що привезе Маркові принцесу, бо він одразу впізнав волосинку Ізольди Білявої. І знову Трістан вирушив у дорогу, щоб висватати Маркові наречену і тим відвести від себе звинувачення у бажанні посісти дядьків трон. Щоб завоювати прихильність Ізольди, Трістан змагався з драконом-людожером, звільнив країну від страшної напасті. Поранений у нерівному бою, отруєний вогняним диханням страховиська, він мало не помер. І знову його врятувала Ізольда та її шляхетність: принцеса не стала мстити за смерть свого дядька.
Ірландський король запропонував лицарю одружитися з Ізольдою. Трістан, вірний своєму слову, попросив її руки для Марка і дістав згоду. Ізольда мусила вийти заміж за людину, якої навіть не бачила. Щасливим цей шлюб мав зробити любовний напій. Однак вона випадково випила цей чарівний напій з Трістаном під час морської подорожі до берегів Маркових володінь. Служниця Бранж'єна під час шаленої спеки, поспішаючи угамувати спрагу своєї пані та Трістана, дала їм замість звичайного вина магічний напій, призначений для шлюбної ночі. Саме через це спалахнула в їхніх серцях незнищенна жага кохання. Вони стали коханцями вже тут, на кораблі. Коли ж приїхала до Тітажелю, Бранж'єна, рятуючи свою господиню, лягла замість неї у шлюбне ложе короля, який у темряві не помітив підміни. Трістан та Ізольда не змогли приховати свою полум'яну пристрасть. Коли Марк про все дізнався, то засудив коханців до спалення на вогнищі. Але Трістанові вдалося втекти з-під варти. Тим часом король змінив кару для Ізольди: віддав на поталу юрбі прокажених. Лицар відбив кохану і втік з нею в хащі. їх викрив королівський лісник — і Марк сам поїхав в хижку закоханих, щоб покарати їх. Але побачивши, що вони сплять одягнені обабіч меча, який розділяв їх, зворушений, пробачив небожа і дружину. Він став вимагати лише повернення Ізольди і від'їзду Трістана з його королівства. Барони і тут не заспокоїлися, вони хотіли Божого суду для Ізольди. Вона повинна була взяти до рук брусок розпеченого заліза, при цьому не пошкодивши навіть шкіри. Ізольда витримала випробування. А Трістан поїхав в далекий край, де знайшов собі вірного побратима Каердина, сестра якого Ізольда Чорнява закохалася у нього і стала його дружиною. Лицар був скорений її почуттям і співзвучністю імені, разом з тим хотів витіснити з свого серця любов до Ізольди Білявої. З часом він зрозумів, що надії на підміну однієї Ізольди другою були марними. Трістан був нещасливий у своєму шлюбі: його серце належало Ізольді Білявій. Смертельно поранений отруєним мечем у поєдинках із загарбниками, він попросив друга привезти до нього кохану, бо тільки вона могла зцілити його. Він чекав на корабель з білими вітрилами (це знак того, що мала прибути Ізольда). І ось слуги сповістили, що на обрії з'явився вітрильник. Трістан запитав про колір вітрил. «Чорні», — обдурила його дружина, охоплена ревнощами та гнівом за своє знехтуване почуття (вона знала про домовленість між Трістаном та Ізольдою). І Трістан помер. Його бездиханне тіло побачила Ізольда Білява. Смерть коханого вбила і її. Люди були вражені глибиною любові закоханих, які не змогли жити один без одного. Любов перемогла: на могилах закоханих за одну ніч виросло два дерева, що сплелися навіки своїми гілками.
Ставлення автора до морально-суспільного конфлікту подвійне: з одного боку, начебто визнав правоту пануючої моралі, змушуючи Трістана страждати через усвідомлення своєї провини. Автор уславлював любов, що сильніша за смерть, не бажав рахуватися ні зі встановленою феодальним суспільством ієрархією, ні з законом католицької церкви. Трістан та Ізольда належать до «вічних образів» світової культури.
У 20-х роках XX ст. в Україні твір переклав Максим Рильський. Це була прозова версія легенди. Але в українській літературі є чимало поетичних творів, навіяних «Трістаном та Ізольдою». Серед них, насамперед, слід згадати поему Лесі Українки «Ізольда Білорука», в якій поетеса зробила центральним персонажем другорядну дійову особу легенди. Роман «Трістан та Ізольда» мав багато спільного з давньоруською повістю «Про Петра і Февронію» у зображенні характерів дійових осіб та їхніх вчинків: смертельному пораненні героїв і їх зціленні, боротьбі з соціальними й моральними підвалинами суспільства, смерті.
