9

Варіант № 9

Рівень І

Завдання 1. Розв’яжіть тестові завдання:

1.  Позначте назву жанру, в якому головним чином працювали Петро Гулак-Артемовський і Євген Гребінка: В) роман
2. Позначте назву частини підросійської України, у якій зосереджувалося найбільше вільнонайманих робітників у другій половині ХІХ ст.: А) Лівобережна Україна

       3Як називалась перша українська газета, що видавалася з листопада 1905 р. громадою м. Лубни: Б) «Хлібороб»

 

       4Яка соціальна верства була рушійною силою національно-визвольного руху на західноукраїнських землях у другій половині ХІХ ст Б) інтелігенція     

     5. Вкажіть, які питання вважалися першочерговими для вирішення українські представники в І Державній Думі: В) земельне, освітнє, надання Україні автономії

 

6. Позначте назву міста, де український національний рух очолював Степан Смаль-Стоцький Г) Чернівці

7. Позначте назву Української Ради, створеної 2 серпня 1914 р. у Львові:А) Головна

8. Позначте, яке ім’я носив Український військовий клуб, створений самостійниками: В) Павло Полуботок

9. Установіть відповідність:

А) «галицько-руська митниця»--------- 2) організація видання підручників українською мовою»

Б) зоря галицька---------- 4) перша газета, друкована українською народною мовою

В) руський собор-------- 3) організація галицьких поляків

Г) собор руських учених--------- 5) програма організації української науки та народної освіти

10. Установіть послідовність подій:

А) відкриття кафедри української літератури у Львівському університеті

В) відкриття перших жіночих гімназій

Г) у Харкові відкрито перший в Україні технологічний інститут

Б) відкриття в Одесі другої в світі бактеріологічної станції

Рівень ІІ

Завдання 2. Розкрийте основні факти біографії діяча та дайте оцінку його діяльності:

1. Агатангел Кримський

Агата́нгел[1] Юхи́мович Кри́мський (нар. 3 (15) січня 1871 — пом. 25 січня 1942) — український історик, письменник і перекладач кримськотатарського (або литовськотатарського) [Джерело?]походження, один з організаторів Академії Наук України (1918). Літературний псевдонім А. Хванько.

Життєпис

Народився у місті Володимирі-Волинському (тепер Волинська область) 15 січня 1871 у родині вчителя історії та географії Кримського Юхима Степановича. Походив з татарського роду. У дитячі роки його батьки переїхали у Звенигородку Київської губернії (тепер Черкащина). У трирічному віці навчився читати, а через два роки батько віддав його у місцеве училище, де Агатангел провчився п'ять років 1876–1881. Після навчання у протогімназії в Острозі (1881–1884) та Другій київській гімназії (1884–1885) вступив за конкурсом у Колегію Павла Ґалаґана 1885–1889. У ті роки опановує іноземні мови: польську, французьку, англійську, німецьку, грецьку, італійську, турецьку та латинську. Всього він знав шістдесят мов[2]. У колегії навчався у Павла Житецького, який пробудив в ньому любов до української мови, літератури, історії, завдяки чому він, не маючи й краплини української крові, присвятив своє життя українській науці та культурі.

У 1889–1892 — навчався у Лазаревському інституті східних мов у Москві. Основними дисциплінами науковця були арабська філологія, іслам та арабська література, перська і турецька мова та література. З 1892–1896 Кримський пройшов повний курс славістичних студій на історико-філологічному факультеті Московського університету під керівництвом мовознавця В. Міллера, славіста Р. Брандта, знавця індоєвропейських мов П. Фортунатова. 1896 року молодий науковець склав магістерські іспити з арабістики у Петербурзькому університеті та зі слов'янської філології у Московському університеті. Крім того, він слухав у Московському університеті лекції із всесвітньої історії у професора В. Гер'є.

Після закінчення Московського університету Кримський одержав від Лазаревського інституту дворічну стипендію для поїздки в Сирію та Ліван. Після повернення з поїздки 1898 року Кримський працює в Лазаревському інституті, викладає курси семітських мов, веде курс перекладу з російської мови на арабську і навпаки, вивчення Корану, читає лекції з історії арабської літератури. З 1901 року очолює кафедру арабської лінгвістики, стає професором арабської літератури та історії мусульманського Сходу.

За час викладання в Лазаревському інституті східних мов написав і видав цілу бібліотеку академічних підручників з філології та історії Близького Сходу, про Коран, мусульманство, курси історії і літератури арабів, персів і турків.

1918-го переїхав до Києва, де став секретарем заснованої гетьманом Павлом Скоропадським Української Академії наук. У Києві Кримський був творцем українського сходознавства. В Академії наук він також очолював історико-філологічний відділ, кабінет арабо-іранської філології, комісію словника живої мови, комісію історії української мови, діалектологічну та правописну комісії.

З 1921 він також був директором Інституту української наукової мови.

У жовтні 1921 брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви.

У 1918–1921 працює професором всесвітньої історії у Київському університеті. Водночас він був редактором «Записок Історично-філологічного відділу Української Академії наук», з 8 серпня 1925 — головою Київського філіалу Всесоюзної асоціації сходознавства, створеного при ВУАН. У Києві Агатангел Кримський плідно працював лише у 1918–1928-их. 12 вересня 1921 в знак визнання його заслуг РНК УСРР прийняла постанову «Про соціальне забезпечення заслужених працівників науки», серед інших достойників, Кримському дозволено видання за державний кошт наукових праць; звільнено від сплати державних податків; заборонено реквізиції та ущільнення помешкання, яке він займав; матеріально забезпечено, а у випадку смерті — членів родини поза категоріальною довічною ставкою заробітку.

З 1929 його почали переслідувати, позбавляти посад. У 1930-тих роках Кримський був практично усунений від науково-викладацької роботи в академічних установах України. 20 липня 1941 Кримського було заарештовано співробітниками НКВС, звинувачено в антирадянській націоналістичній діяльності і ув'язнено в одній із тюрем НКВС в Костанаї (тепер Казахстан). 25 січня 1942 вчений помер у лазареті Кустанайської загальної тюрми № 7

Реабілітований 1957 року.

А. Кримський брав активну участь в українському національному житті кінця XIX ст., листувався з відомими діячами української культури — О. Огоновським, Б. Грінченком, І. Франком та ін. У цей період своєї діяльності Кримський вів наукову полеміку з О. Соболевським, який пропагував гіпотезу М. Погодіна про те, що давні кияни були росіянами, які тільки в період татаро-монгольської навали відійшли на північ.

У 1971 році постановою Ради Міністрів України від 7.05.1971р. № 203 Володимир-Волинському педагогічному училищу було присвоєно ім'я Агатангела Юхимовича Кримського з нагоди 100-річчя від дня народження (нині «Володимир-Волинський педагогічний коледж ім. А.Ю. Кримського»)[3].

У 1992 р.заснована Волинська обласна премія імені Агатангела Кримського "за досягнення в галузі художньої літератури (поезія, проза, драматургія, переклади), документальної і науково-критичної літератури (естетика, літературознавство, мистецтвознавство, критика, мемуаристика, біографії, публіцистика, журналістика), театральної режисури, акторських робіт"[4].

Творча спадщина і значення[ред. • ред. код]

А. Кримський — автор численних праць з історії та культури арабських країн, Ірану, Туреччини та ін., семітології, історії, ісламу:

«Історія мусульманства», 1904-12;

«Історія арабів і арабської літератури», 1911-12;

«Історія Персії та її письменства», 1923;

«Історія Туреччини та її письменства», 4 тт., 1924-27);

«Перський театр, звідки він узявся та як розвивався», 1925).

Окремі історико-літературні монографії Кримського присвячені «Хамасі» Абу Таммана, Абану Ліхікі, Хафізу, П.Алеппському.

У 2007—2010 роках Інститутом сходознавства ім. А. Ю. Кримського здійснено перевидання рідкісних сходознавчих праць А. Ю. Кримського «Вибрані сходознавчі праці в п'яти томах»: Т. I. Арабістика. (2007) Т. II. Тюркологія. (2007) Т. ІІІ. Тюркологія.(2010) Т. IV. Іраністика.(2008) Т. V. Іраністика.(2010)

Велику увагу приділяв дослідженню історії української мови і літератури, фольклору, етнографії. Кримський — автор праць:

«Українська граматика» (2 тт., 1907-08),

«Нариси з історії української мови» (1922, у співавторстві з О. Шахматовим)

«Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектологічного»

Редактор першого тому «Академічного словника» (1924).

Агатангел Юхимович Кримський вважається одним з найвидатніших орієнталістів в історії світової філологічної науки.

Як письменник Кримський відомий поетичними творами на східні теми, що увійшли до збірки «Пальмове гілля» (З тт., 1901, 1908, 1922), оповіданнями (зб. «Повістки й ескізи з українського життя», 1895 і «Бейрутські оповідання» 1906 та романом — «Андрій Лаговський» (1905, повністю опублікований в 1972).

Кримському належать численні художні переклади Антари, Омара Хайяма, Сааді, Хафіза, Міхрі-хатун, Фірдоусі та багатьох інших, у тому числі західноєвропейських поетів.

Перші переклади, переспіви й оригінальні твори друкував в часописах «Зоря», «Правда», «Народ», «Зеркало», «Буковина».

Ім'я Кримського міститься у затвердженому XVI сесією Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО переліку видатних діячів світу. Інститут сходознавства НАН України носить ім'я Агатангела Кримського.

Завдання 3. Дайте визначення поняттям:

Імперія- Імпе́рія  (від лат. imperium — «наказ, верховна влада, управління, держава»[1]) — історична форма державно-політичного утворення. Є декілька як сучасних, так і застарілих визначень цього поняття.

Імперія — «вид територіальної державної системи, всередині якої цілі народи чи нації (навіть якщо вони зберігають видимість територіальної чи іншої окремішності) вважаються панівними або підлеглими... Це взаємовідносини, за яких одна держава контролює ефективну політичну незалежність іншої. Це досягається силою, політичним співробітництвом, економічною, соціальною чи культурною залежністю»[2]

Імперія має три головні елементи: (1) «сильний політичний центр, якому надано життєздатності історичною місією розширення»; (2) «релігійне чи ідеологічне насильство»; (3) «відчуття кінцевої мети», притаманне імперській еліті[3].

Імперія - це велика монархічна держава, на чолі якої стоїть імператор або імператриця[4]. Також велика імперіалістична держава, яка маєколонії[4]. Історична форма державного утворення, що включає в себе силоміць приєднані (підкорені) інші народи та території[Джерело?].

Імперія, як метрополія, може включати в себе внутрішні колонії (котрі звуться «національними окраїнами»), або зовнішні колонії. В цьому випадку імперія, як правило, зветься «колоніальна держава»). Політична влада в імперії побудована на жорстко ієрархічному принципі і належить одній особі (монарх), або закритій олігархічній групі. Економічний обмін між метрополією та окраїнами нерівноцінний — центр використовує колонії як ресурсні придатки.

Імперська форма держави історично передує національній державі і несумісна з демократичною формою влади, правовим устроєм тагромадянським суспільством.

1. Уніатська церква- грекока-толицька церква — християнська церква, що утворилася в 16—17 ст. на зх.-укр. і зх.-білорус. землях в результаті укладення між католицькою церквою і частиною місцевого православного духівництва Брестської унії 1596. Відповідно до цього акту У. ц. визнавала зверхність папи римського і осн. догмати католицизму. У. ц. була знаряддям політ. і нац. гноблення укр. та білорус. народів, силою нав'язувалася їм. Мала чернечі ордени (василіани та ін.), гол. метою яких було поширення католицизму на Україні і в Білорусії. На Лівобер. Україні унію скасовано внаслідок визвольної війни українського народу 1648—54, на Правобережжі — 1839. У. ц. залишалася в Галичині і на Закарпатті. Антинар. характер діяльності У. ц. особливо яскраво виявився 1900—44, коли її очолював митрополит А. Шептицький, який використовував У. ц. для боротьби проти революц. руху. У. ц. прислужувала польс. поміщикам і капіталістам, була ідейним натхненником укр. бурж. націоналістів, а в період 2-ї світової війни стала пособником гітлерівських загарбників. Львівський церковний собор 1946, відображаючи прагнення віруючих зх. областей України порвати з У. п., ухвалив рішення про скасування Брестської унії, повний розрив з Ватіканом і возз'єднання з Руською православною церквою. Важливу роль у цьому відіграв Г. Костельник. На Закарпатті розрив унії відбувся 1949. У. ц. нині існують в ряді країн (Канада, США, Аргентіна та ін.).