Шенгенські угоди - система з двох договорів, які були підписані в другій половині 1980-х років між державами-членами Європейських співтовариств в Шенгені:
Угода "Про поступове скасування перевірок на спільних кордонах" (Шенгенська угода 1985 р.);
Конвенція про застосування Шенгенської угоди (Шенгенська конвенція 1990 р.). Головна мета Шенгенських угод - скасування особистих перевірок на кордонах між державами-членами ЄС ("загальні" чи "внутрішні" кордону). Досягнення цієї мети призвело до формування Шенгенського простору (або "Шенгенської зони"), всередині якого фізичні особи можуть переміщатися вільно, а на зовнішніх кордонах введена єдина (Шенгенська) віза.
Шенгенська віза має силу на всій території Шенгенського простору. Вона видається лише для короткострокових поїздок іноземців (максимум три місяці протягом одного півріччя). Існує також Шенгенська транзитна віза.
Крім норм про перетин кордонів (внутрішніх і зовнішніх) Шенгенські угоди включають правила, присвячені охороні законності і правопорядку, боротьби зі злочинністю. На підставі Шенгенських угод функціонує спеціальна інформаційна система, що зв'язує між собою правоохоронні органи держав-членів - Шенгенська інформаційна сістема. Первоначально Шенгенські угоди підписали лише п'ять держав-членів Європейських співтовариств. Згодом до них приєдналися інші держави-члени (див.: Європейський Союз), крім Великобританії та Ірландії. Асоційованими учасниками Шенгенських угод є Ісландія і Норвегія. З 1 травня 1999 Шенгенські угоди та прийняті на їх основі нормативні акти були інкорпоровані (включені) в правову систему Європейського Союзу.
