1.Основні особливості періоду і розвитку історичної думки в Україні і Росії в першій половині 18 ст.
Основні особливості:
18 ст. – епоха розвитку кріпацтва «вшир» та «вглиб».
За Соловйовим, зароджуються елементи буржуазних відносин.
Зміцнення абсолютної монархії. Її основа – феодальний поміщик.
18 ст. – нова глава в російській історії.
Риси історичної науки:
1. зменшується вплив церковної ідеології
2. поступово громадянська або цивільна історія відділялася від церковної
3. розширення культурно-наукових зв’язків з іноземними науковцями
4. важливою віхою було відкриття Академії наук в 1725 р. (колосальна бібліотека, друкарня і кадри)
5. укази Петра І 1703, 1709 рр. збирати і присилати документи.
6. зростає інтерес до історичних народів Європи (давньоримський, давньогрецький)
7. актуальною стає проблема міжнародних відносин
8. автори історичних праць чіткіше усвідомлювали чи вбачали в історії вчительку життя
Ключевський: «Історія не вчителька, а наглядачка, яка «суворо карає за невивчений урок»».
9. поступова зміна середньовічного провіденціоналізму прагматизмом.
10. набирає права громадянська теорія «природного права»
11. світогляд істориків набуває раціоналістичного характеру
У першій чверті 18 ст. розробилися 2 основні проблеми, які диктувалися життям:
1. значення держави і роль монарха у житті країни
2. завдання й характер зовнішньої політики Росії і її міжнародне становище.
Ці проблеми реалізовувалися в 2-х видах праць:
1. великі узагальнюючі твори
2. невеликі за розміром, але з докладним описом якихось подій
Реформи Петра І позитивно впливали і на розвиток України, культурний розвиток. Через Росію Україна посилювала зв’язки з Європою. Історичні знання в Україні відображені в історичних повістях. Ширше почали залучатися до написання історичних праць архівні документи.
Іван Грозний перший замовив написати історію Росії – «Степенная книга».
Олексій Михайлович - «Записной указ»
Петро І вимагав писати про нові часи, але не «від царя Гороха».
1708 р – замовив Ф. Полікарповому. 1715 р – написав. Але Петру не сподобалось і не була надрукована. Все ж Полікарпов багато говорив про стародавні часи.
1715 – Олексій Мантієв (помер 1723р.), секретар російського посольства в Швеції – «Ядро российской истории». Опубліковано в 1770 р. Міллером; праця ділилася на глави. Кожна книга присвячена певному періоду російської історії:
1 книга. про стародавні часи, про походження руського народу до приходу варягів. Цю ідею потім розвинув Ломоносов.
4 книга. «О отшибении ига татарского» 1480р.
«Самоначальство Иоанна IV» и «Обретение Америки».
5 книга. Смута.
7 книга. Обрання Михайла Романова
Автор говорить про доваряжський період, переплітається російська історія з всесвітньою.
Мантієв говорить, що абсолютизм – найкраща форма правляння.
Є елементи критики джерел. Пише, що імена князів походять від слова «слава».
Негативно ставиться до народних рухів. Праця популярна. Багато разів перевидавалася.
З’явилися праці Б. Куракіна – «История Петра»(близький родич Петра). Оправдовує внутрішню і зовнішню політику Петра. З’являється інтерес до особи у XVIII столітті.
Шафіров «Про Північну війну». Складалося з 3 питань і 3 відповідей:
- які підстави мав розпочати війну Петро?
- чому так довго тривала війна?
- чи б’ються по-джентельменськи?
Публікує міжнародні договори, чим доводить відповіді на питання.
«Книга Марсова» і «Журнал ведення війни Північної» є все, що стосується Північної війни.
Друга чверть XVIII ст. – час становлення.
1. з’явилися нові проблеми:
- утворення давньоруської держави;
-походження словян;
- історія Русі доваряжського періоду;
-історія освіти.
2. публікація документів
3. зявляються праці з географії, статистики, торгівлі і ремесла.
4. початок дискусії з проблеми норманського питання. Сформувалися 2 напрями:
- національний(автохтонний)
-норманістський(перша пол. XVIII ст.)
