Концепція традиційного німецького університету базується на неогуманістичній теорії В. Гумбольдта, згідно з якою університет є центром розвитку та пропаганди знань, підготовки висококваліфікованих кадрів. Німеччина вважається серцем Європи і не тільки через географічне розташування, але й тому, що це справжній осередок наукових розробок та батьківщина видатних людей, яких вона подарувала світові. Кант, Ейнштейн, Бетховен, Бах, Гете – це далеко не весь перелік тих, хто прославив країну далеко за її межами. На світовій арені Німеччина займає провідне місце поміж найстабільніших країн, крім того вона є одним з найактивніших членів Європейського Союзу [1]. Основою системи вищої освіти є університети. Вони мають, зазвичай, класичну структуру і завдання: несуть відповідальність за наукові дослідження, навчання, підготовку кадрів вищої кваліфікації, готують докторів наук, наділені правом присуджувати габілітацію для заміщення посад завідувачів кафедрами. Навчання триває щонайменше чотири роки [2]. Система вищої освіти Німеччини об'єднує 345 навчальних закладів, переважна більшість (близько 98 %) яких є державними (недержавні ВНЗ зобов'язані мати державну ліцензію на викладання). У ВНЗ Німеччини навчаються близько 1 млн. 800 тис. студентів. Основу системи вищої освіти складають 92 класичних (Universität), технічних (Technische Universität) і загальних (Gesamthochschulen) університету і 22 вузи, статус яких прирівняно до університетського: педагогічні інститути (Pädagogische Hochschulen), медичні коледжі, філософсько-теологічні і церковні коледжі (Theologische Hochschule), і коледж спорту. Найбільш відомим і престижним вищим навчальним закладом Німеччини є, заснований ще в 1386 р. за зразком паризької Сорбонни, Гейдельберзький університет (Rupercht-Karls-Universität Heidelberg. З XIX ст. Гейдельберг користується репутацією кращої в Європі школи юриспруденції. Серед викладачів цього університету були філософи Гегель і Ясперс, хімік Гельмгольц, вісім лауреатів Нобелівської премії. У рамках Гейдельберзького університету існує 15 факультетів – біології, хімії і біохімії, Студентський історико-педагогічний альманах 323 медицини, права, філософії, східних мов, сучасних мов, політичних наук, спорту і здоров'я [1]. Друге місце в рейтингу німецьких університетів займає, розташований в Мюнхені і заснований в XV ст., університет Людвіга Максімілліана (LudwigMaximilians-Universität München. Цей вуз відомий найбільшим в Європі медичним факультетом. Крім нього, університет об'єднує 19 факультетів. Загальна чисельність студентів мюнхенського університету – 44 тис. чоловік. Починаючи з XIX ст., зразком для всієї Європи став Берлінський університет, заснований в 1810 р. Вільгельмом фон Гумбольдтом (HumboldtUniversität zu Berlin). Існує чотири категорії викладачів: професор, асистент, науковий працівник і викладач спеціальних дисциплін (іноземних мов, спорту тощо). Функції перших двох виконують доктори, але професор повинен мати чималий досвід і обирається за національним конкурсом. Науковий працівник мусить мати вищу освіту, виконувати наукові дослідження і проводити практичні заняття зі студентами. Увесь викладацький склад має статус державних службовців. Викладачі університетів витрачають на наукову роботу приблизно 1/3 робочого часу, їхні колеги з вищих фахових шкіл мають удвічі вище тижневе лекційне навантаження, тому на дослідження у них залишається менше можливостей. Як і в Україні, у Німеччині прийнято видавати диплом про вищу освіту. Його одержують випускники більшості математичних, природничих, економічних і соціально-наукових факультетів. Найбільш розповсюджений ступінь, присуджуваний після закінчення навчання на гуманітарних факультетах – магістр [1]. Сьогодні для вищої освіти Німеччини характерна взаємодія федерального уряду та урядів земель: регулярно збирається конференція міністрів освіти земель, є також Спілка ректорів ВНЗ. Більшість серйозних документів вони створюють спільно. Створено також комісію з наукового планування. ВНЗ фінансуються землями на 94%, центром – на 6% . Близько 7,8% фінансування університетської науки здійснює приватний сектор економіки. Сьогодні систему німецької освіти можна схематично показати таким чином : початкова школа (4 роки) – середня школа (8-річне реальне училище або 9-річна гімназія) – вища школа (університети, педагогічний ВНЗ, вища школа мистецтв або вищий технічний навчальний заклад) [2]. Таким чином, сьогодні Німеччина є прикладом успішної та ефективної модернізації та інтернаціоналізації вищої освіти, які підвищують конкурентні переваги класичної традиційної німецької системи освіти і сприяють загальному соціально-економічному благополуччю цієї європейської країни.
