На даний момент головними особливостями вищої освіти Франції вважаються: 1) подвійна система вищої освіти, що розмежовує престижні вищі школи Grandes та інші вузи; 2) організація й фінансування більшості фундаментальних досліджень Національним центром наукових досліджень, що не входить до структури вищої освіти; 3) активна участь держави у створенні та використанні наукового й технічного знання [1, с. 447]. Ще однією найважливішою особливістю університетської освіти Франції можна назвати рівномірний розподіл університетів за всіма регіонами країни, централізоване управління сектором і наявність особливого ринку праці для аспірантів. Випуск 2. Історія університетської освіти : виникнення, становлення, розвиток 284 Дана схема допоможе розібратися з усіма етапами освіти й представляє французьку систему вищої освіти з усіма можливими варіантами навчальних закладів та з урахуванням нової реформи «LMD» (Бака- лаврат/Магістратура/Аспірантура): [2, с. 17]. Слід зазначити, що у наш час зарахування до вищих шкіл Франції відбувається в умовах жорсткого конкурсного відбору. До вищої школи важко вступити, а от закінчити її можна без особливих зусиль. Адже у Франції вважається, що високі вимоги до осіб, які вступають на навчання до вищих шкіл, забезпечують випускникам відмінні навички при працевлаштуванні. Але в даної думки є значний мінус, тому що роботодавці часто вважають, що працевлаштування такої елітної молоді є надто дорогим. З іншого боку, в університети приймають усіх, хто не вступив до вищих шкіл, не враховуючи при цьому, чи достатньо в університеті викладачів, чи є необхідна матеріальна база, відповідні приміщення тощо. Таким чином вступити до університету досить легко, а от отримати диплом про його закінчення, не виконавши значну роботу, практично неможливо. У процесі навчання з університету виключається велика кількість студентів, і, таким чином, ціна вищої освіти у Франції дуже висока, як із фінансової, так і з соціальної точки зору [3, c. 224]. Починаючи з 2002 року в освітній системі Франції відбуваються бурхливі зміни, що наповнюють освітню політику Болонськими інноваціями. В цей період вводиться низка законодавчих актів, серед яких найважливішим є декрет від 8 квітня 2002 року про адаптацію французької освітньої системи до європейської галузі вищої освіти. Метою даного документу є проведення реформи системи присуджуваних ступенів за типом «бакалавр – магістр – доктор». Окрім того, цей декрет підтримує широке застосування європейської кредитово-трансфертної системи і видачу додатка до диплома. [3, c. 159]. Нова організація ступенів уключає три модульно-кредитні цикли, при цьому для отримання ступеня бакалавра необхідно 180 кредитів і 120 кредитів для отримання ступеня магістра, тобто всього 300 кредитів після закінчення середньої школи, що відповідає Болонським вимогам. Що стосується магістратури, то умови отримання ступеня магістра були закріплені декретом від 25 квітня 2002 року. Ступінь магістра було введено у 2002-2003 навчальному році. Для його отримання не обхідно набрати 120 кредитів або 300 кредитів після диплома baccalaureat середньої школи, через що магістерський рівень навчання інколи позначають у Франції як «Bac +5». Із запровадженням ступеня магістра вперше в історії вищої освіти Франції структура навчання стала однаковою як для університетів, так і для вищих шкіл Grandes Ecoles. Реформа набула активних обертів в 2006 р. В 2010 р. реформа була закінчена та стосувалася майже всіх освітніх програм навчання, крім медицини та підготовки інженерів. Також важливі зміни відбулися при підготовці аспірантів. До школи аспірантів можна вступити із ступенем магістра або за спеціальним дозволом у випадку, якщо студент пройшов аналогічне навчання за кордоном або Студентський історико-педагогічний альманах 285 йому зараховано попереднє навчання. У школах підготовки аспірантів пропонують предмети відповідно до напрямів дисертаційних досліджень, а також такі, що ведуть до підвищення загальних знань щодо наукової діяльності. Cтупінь PHD, як правило, надається після трьох років навчання та захисту дисертації університетами, вищими школами природничих і гуманітарних наук та державними ВНЗ, що отримали акредитацію на присудження PHD індивідуально або спільно. Це право підтверджується окремим декретом міністра вищої освіти й науки. Приблизно із 40% аспірантів-початківців укладено трудові контракти. Вони виконують роботу помічника викладача, асистують у лабораторії, отримують наукову стипендію чи виборюють грант CIFRE [3, c. 160]. Загалом у Франції готують близько 10 тис. аспірантів на рік, а по всій Європі – 68 тис. Молоді кандидати наук, будучи головними виробниками нового знання, зазвичай ідуть працювати до державного сектора, проте число випускників аспірантури, які працюють у приватному секторі, постійно зростає. Черга на постійні місця роботи для науковців у Франції створила особливий ринок праці для аспірантів. Що до методів внутрішнього оцінювання, то вони визначаються університетами самостійно. Активна участь студентів французьких вузів у таких заходах надає їм можливість упливати на університетське життя та політику. Відповідно до ухвалених Болонських принципів, контрактна угода з університетами та іншими вузами підкреслює пріоритетний характер зміцнення систем внутрішнього оцінювання. [3, с. 162]. Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки: університетська освіта у Франції переживає період реформ, призначених аби скоротити відставання французьких університетів від престижних вищих шкіл Grandes Ecoles. Головні зусилля у справі реформування університетської освіти Франції спрямовані на впровадження європейської двоциклічної системи «бакалавр-магістр». Головними проблемами сучасних французьких університетів на сучасному етапі є недостатнє державне фінансування, надто широкий доступ до освіти, невелика плата за навчання та значна кількість студентів, які не закінчують університет
