Упродовж усього періоду існування СРСР правлячий режим особливу увагу незмінно приділяв освіті, яку розглядав як важливий аспект комуністичної ідеології. Тому не дивно, що, розпочинаючи реформування суспільства, М. Хрущов не обминув і освітньої сфери, тим більше, що остання мала створити основу для розгортання науково-технічної революції. Саме з його ініціативи в пресі розгорнулася дискусія щодо майбутнього шкільництва, яка завершилася прийняттям у грудні 1958 р. Закону "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР". У квітні наступного року відповідний закон було ухвалено в Україні.
Згідно з цими документами було розпочато структурну перебудову загальноосвітньої школи. Вона передбачала: введення обов'язкової восьмирічної неповної середньої освіти; перетворення середньої десятирічної школи в одинадцятирічну, оскільки близько третини навчального плану в 9—11-му класах було відведено під виробниче навчання; створення матеріальної бази для оволодіння школярами однієї з масових професій. Стратегічним напрямом роботи школи в законі було визначено принцип поєднання загальноосвітнього і політехнічного навчання. З цією метою у школах уводилося виробниче навчання, частина занять якого проводилася на підприємствах або в колгоспах і радгоспах. Випускники середніх шкіл, за винятком 20 % кращих учнів, перед вступом до вузів були зобов'язані відпрацювати щонайменше 2 роки на виробництві.
Несерйозні недоліки реформи, зокрема, на недооцінку гуманітарного аспекту освіти, реальність загрози зниження загального рівня середньої освіти, у своєму листі на адресу М. Хрущова вказував видатний український педагог-новатор, директор Павлиської середньої школи Кіровоградщини В. Сухомлинський. Він став відомим завдяки таким своїм педагогічним працям, як "Серце віддаю дітям", "Народження громадянина", "Як виховати справжню людину", "Сто порад учителеві", "Батьківська педагогіка" та ін. Загалом у його доробку — 41 монографія та понад 600 наукових статей, де розкриваються канони високогуманної і демократичної педагогічної концепції, яка органічно поєднує класичну і народну педагогіку. За це видатного педагога звинувачували у відсутності "класового підходу" до виховання.
Після зміщення в жовтні 1964 p. М. Хрущова шкільна реформа попередніх років була відмінена і лише окремі її фрагменти, як, наприклад, восьмирічна неповна середня освіта, відміна плати за навчання у старших класах (1956), запровадження шкіл-інтернатів (1956) та шкіл подовженого дня (1960), залишалися чинними. З одинадцятирічного терміну навчання в денній загальноосвітній школі з 1966 р. знову повернулися до десятирічки. Тоді ж розпочався перехід до обов'язкової середньої освіти, яка запроваджувалася не тільки через загальноосвітню школу, а й через середню спеціальну освіту та систему професійно-технічного навчання, оновлювалися навчальні програми й підручники. Навчання в початковій школі скорочувалося з чотирьох років до трьох. Усе ширше впроваджувалися факультативні заняття для старшокласників, поглиблене вивчення окремих предметів, кабінетна система навчання, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, де учні здобували початкову професійну підготовку. Посилилася політизація навчально-виховного процесу: з середини 1960-х років вводився спеціальний курс суспільствознавства, з 1972 р. — обов'язкова початкова військова підготовка, з 1975 р. — основи радянської держави і права. Зміцнювалася централізація управління освітою. Зокрема, в 1969 р. новостворене Міністерство освіти СРСР урізало автономію свого українського відповідника, перебравши на себе низку його основних функцій.
Наступний крок реформування освітянської сфери був пов'язаний із тим, що па початку 1980-х років помітним стало невпинне відставання освітньої підготовки випускників радянських середніх шкіл від світового рівня. Особливо низьким був рівень підготовки учнів сільських шкіл. Тому в 1984 р. Верховна Рада СРСР схвалила "Основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи" . У них визначався комплекс завдань для підвищення якості освіти і виховання, зростання престижу професії вчителя, вдосконалення структури управління освітою, зміцнення її матеріальної бази. Запроваджувалося навчання дітей з 6 років (за бажанням батьків), 8-річні школи були реорганізовані в 9-річиі, а 10-річні — в 11 -річні. Наголос робився на трудовому навчанні учнів, оволодінні ними конкретними знаннями з природничо-технічних, економічних та суспільних наук тощо. Вчителі мали приділяти більше уваги ідеологічному вихованню учнів.
На жаль, помітних результатів ця реформа не мала. її здійснення було слабо підкріплене матеріально, не супроводжувалося демократизацією освітянської справи, навпаки, посилювалася централізація управління системою освіти, зростав ідеологічний тиск із боку компартії, ігнорувалися національні особливості.
Отже, система шкільного навчання і виховання УРСР, яка відзначалася такими вадами, як догматизм, заорганізованість, нівелювання особистості й підпорядкування її волі колективу, настирливе насаджування відірваної від життя комуністичної ідеології та атеїзму, з кожним роком втрачала свою ефективність. Істотною перешкодою, що заважала забезпеченню належного рівня шкільної підготовки, був злиденний матеріальний стан освітянської галузі і, відповідно, низька оплата праці педагогів. І все ж, попри недоліки, впродовж другої половини 1950-х — 1980-х років вдалося створити значний науковий і культурний потенціал республіки, всім дітям було забезпечено доступ до освіти, а рівень знань та інтелектуальний розвиток як учнів, так і студентів тривалий час перевищували показники розвинутих країн. У період перебудови своєрідною спробою розвитку здібностей школярів стало відродження ліцеїв та гімназій.
Окрім шкільництва, економічний і культурний розвиток суспільства вимагав нарощування підготовки фахівців із середньою спеціальною і вищою освітою. Не випадково промисловим і сільськогосподарським підприємствам з 1959 р. було надано право за своїми путівками посилати на навчання здібну молодь. Розширювалася мережа заочного і вечірнього навчання.
Укр. культ. в 60-80 рр. Русифікація.
Друга половина 60-80- х років не кращій період в розвику української
культури. Не маючи своєї державності, перебуваючи в міцних лещатах
тоталітарного режиму, їй довелося долати шалений опір комуністичної
диктатури, будь-які заборони, а нерідко й репресії. Це виснажувало
духовні сили народу, гасило ініціативу. Однак, культурне життя не
переривалося і мало певні здобутки.Ситуація у сфері культури різко
змінилася з відставкою Хрущова і приходом до влади Брежнєва (жовтень
1964 р.). Післяхрущ. керівництво не зробило жодного кроку до
лібералізації комуніст. режиму. Почався рух до неосталінізму, що
супроводж. утисками та переслід. багатох майстрів культури. У квітні на
лаві підсудних опинилися Богдан Горинь − наук. співробітник
Львівського музею укр. мистецтва та його брат Михайло. У березні був
засуджений укр. худ. Опанас Замеваха. На захист заарешт. В.Чорновіл
підготував збірку ″Лихо розуму″, за що був у 1967 р. засуджений на 3
роки позбавлення волі. В 1970 р. за нез’яс. обставин загинула художниця
А. Горська. Несправедливій жорстокій критиці був підданий класик укр.
літератури О.Гончар за роман ″Собор″ (1968р.). У квітні 1968 р. 139
діячів укр. культури надіслали радян. партійному керівництву протест
проти арештів на Укр. і утисків укр. культури. У листопаді-грудні 1968
р. з’яв. ″Лист творчої молоді Дніпропетр.″ з протестом проти
русифікації. Над авторами цього листа у січні 1970 р. відбувся суд.
Отже, новому керівництву партії довелось зіткнутися з набагато
серйознішою демократ. опозицією інтелігенції, ніж в часи Хрущова. У
сер. 60-х років форм. укр. дисид. рух націонал-демократ. спрямування,
який набуває визначального впливу на всю спільноту дисидю руху. У 70-
х роках опозиц. націон.-культ. рух в Укр. переріс у правозахисний. У цей
час утв. нова генерація борців за порятунок укр. нації. У 1976 р.
дисиденти створили Укр. Гельсінську Спілку, на чолі - письменник
Микола Руденко, а серед 36 її членів − журналіст В.Чорновіл, поет
В.Стус, поетеса Н.Світлична, письменник І.Кандиба. У виданій спілкою
декларації підкресл., що у своїй роботі вона керується не політ., а лише
гуманітарно-правовимимотивами.Дисид. було характ. рисою культ.
життя цього періоду, але не причиною її припинення. В умовах
панування тоталіт. режиму укр. культурі випало самоздійсн. під пріорит.
впливом не стільки науки, скільки політики.
Незважаючи на заідеологізованість, догматизм, залишковий принцип
фінансування сфери культури, русифікацію триває вдоскон. системи
народної освіти, розвитку якої рад. влада надавала особливого значення.
На кінець 80-х років в республіці функц. понад 30 тис. загальноосв. шкіл,
в яких навчалося 7,4 млн. учнів, працювало понад 450 тис. вчителів. На
жаль, в умовах панування тоталітаризму в Укр. не існ. національної
школи, основою навч. якої була б рідна мова, історія і всі культ.
надбання, звичаї, традиції народу. Основна увага вищої школи Укр. була
сконцентр. на тих ланках вищої освіти, які забезп. наук.-техн. прогрес.
Розпочалася підготовка кадрів з багатьох нових спеціальностей: з
механізації обліку й обчисл. робіт, обслуг. електровакуумних машин,
оптичних приладів, проект. й експлуатації атомних і енергет. установок,
електричних систем, напівпровід. матеріалів, з теплофізики, кібернетики,
технологій полімерних матеріалів тощо. Було об’єд. малі вищі навчальні
заклади, споріднені факультети і кафедри, організ. ряд нових вузів,
значно розширено заочне і вечірнє навч.. Впродовж 60–70-х років
Україна одержала майже 4 млн. фахівців з середньою спеціальною
освітою і понад 2,5 млн. − з вищою.Широкий розвиток с-ми освіти,
зокрема розшир. заочного та вечірнього навчання, сприяв зростанню
високого освіт. рівня населення Укр. (84 % зайнятого населення).
Всесвітньо відомим став Інститут електрозвар. ім.Є.Б.Патона, який
перетвор. на наук.-виробн. об’єднання, куди входили наук.-досл.
інститут, конструкт. бюро, два дослідних заводи. Тут було запатентовано
понад 400 винаходів, розроблені методи звар. і різання електронним
променем, лазерної обробки. В Києві ств. перша в історії людства
″Енциклопедія кібернетики″ (видана 1973 р. укр. мовою), в
Харківському відділенні АН Укр. зразу ж за америк. вченими
Чикагського центру (піонерами в цій галузі) розщеплено атом. З
початком косм. ери кращі машинобуд. підприємства Укр. стають
частиною ракетно-косм. комплексу. Величезний внесок в розвиток
фундамент. і прикл. наук внесли математик М.Боголюбов, математик і
кібернетик В.Глушков, констр. косм. апаратів С.Корольов, М.Янгель,
генетик І.Шмальгаузен, офтальмолог В.Філатов, кардіолог М.Амосов,
нейрохірург М.Бурденко та інші.Однак збереження чисто адміністр.
централіз. управління, с-ми оцінки тільки по к-ті виробл. продукції
приводили до повної економ. незацікавл. підприємств у технічних
навиках. Тому часто виходило, що винаходи, зробл. в нашій країні за
кордоном знаходили більш широке застос.. ехнологія безперервної
розливки сталі в
