Після здобуття Україною незалежності в 1991 р. почався новий етап розвитку українського суспільства. Україна стала суверенною демократичною державою, почалися радикальні реформи. Головною особливістю сучасного періоду можна вважати його перехідний характер. Ми можемо говорити про те, що в суспільстві склалася нова соціокультурна ситуація, яка характеризується іншими соціально-економічними умовами, формами власності, характером стосунків між людьми, соціальною структурою, системою цінностей. Принципово новий статус в наші дні отримала національна культура. У той же час серйозно впливає на всі сфери суспільного життя економічна криза, яку переживає наша Україна в кінці XX століття
Одним з найважливіших для розвитку культури є питання про національну мову. У 1989 р. Верховною Радою був ухвалений «Закон про мови в Українській РСР». Статус української мови як державної закріпила Конституція України. З прийняттям нового законодавства почався процес переходу на українську мову державних органів, засобів масової інформації, установ культури, освіти.
Фінансові проблеми перешкоджають збільшенню тиражів українських книг, комерційна література в основному привозиться з Росії. Тобто очевидно, що для успішного розв'язання проблеми не досить адміністративних заходів, а потрібна культурно-просвітницька робота, державна економічна підтримка. Скорочуються тиражі книг.
У 1999 р. в більш ніж 60 % середніх навчальних закладів викладання здійснювалося державною мовою, за винятком декількох регіонів. У системі середньої освіти зникла одноманітність. З'являються авторські школи. Особливий розвиток отримали нові види середніх навчальних закладів з ранньою профілізацією — гімназії, ліцеї. Діє програма державної підтримки обдарованих дітей. Однак соціальне розшарування населення все частіше додає системі освіти по суті становий характер. Державні школи зазнають фінансових труднощів, вчителям нерегулярно виплачується зарплата. Практично зникла система професійного навчання, оскільки промисловість неспроможна фінансувати ПТУ.
Реформується система вищої освіти. Для підвищення її рівня введена система акредитації. Найбільші навчальні заклади отримують статус Національних. Наприклад, Національний Київський університет імені Тараса Шевченка. Крім державних, з'являється велика кількість комерційних вузів. Внаслідок цього кількість різного роду інститутів, академій, університетів зросла майже вдвічі.
За роки незалежності розширилися культурні контакти з різними країнами. Це сталося завдяки роботі різних міжнародних фондів, можливості поїздок, спільним проектам. Були видані твори письменників, які працювали в еміграції, з'явилася перекладна література провідних закордонних істориків-українознавців (у 1993 р. українознавство викладалося у 28 університетах і коледжах США і в 12 університетах Канади).
Попри фінансові та інші труднощі розвивається українська наука. Україна бере участь у найбільших міжнародних програмах століття, наприклад, космічних програмах «Морський старт», «Глобалстар». А також у космічних програмах «Спектр», «Марс-96», «Шатл-97», «Океан», «Природа». Вперше запрацювала національна українська станція в Антарктиді. В той же час на науковому потенціалі дуже серйозно відбилися економічні проблеми. Реструктуризація управління економікою, перехід одних підприємств у приватну власність, збитковість інших негативно позначилися на галузевих наукових і проектних інститутах. Державне фінансування науки скоротилося в чотири рази. В Україну широко завозиться електронна техніка, власна її розробка і виробництво не налагоджуються. Погіршення умов життя і роботи стало головною причиною того, що в 1992—1996 рр. за кордон виїхали тисячі наукових співробітників.
З'явилося розділення культури на елітарну і масову. Україна зіткнулася з таким явищем, як американізація культури, що особливо відчувається в кінематографі (виробництво власних фільмів значно скорочене), популярної музики, літератури.
РЕЛІГІЙНЕ ЖИТТЯ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ
Проголошення незалежності України активізувало ті елементи Російської православної церкви, що прагнули відокремлення від Московського патріархату і консолідації православ'я на автокефальних засадах. Вони обґрунтовували свою позицію тим, що християнство на Русі започатковано у Києві у X ст., а самостійна українська держава мусить мати незалежну від Москви церкву, як було до кінця XVII ст.
Виходячи з цього, частина духовенства УПЦ та УАПЦ доходить згоди щодо необхідності об'єднання двох православних церков. У червні 1992 р. пройшов об'єднавчий собор. Патріархом Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ-КП - так вона стала називатися після об'єднання) було обрано Мстислава (Скрипника), а його заступником - Філарета (Денисенка).
Та єдина православна церква в Україні не склалася. По-перше, об'єднавчий собор викликав незадоволення Московського патріархату. Українську православну церкву Московського патріархату (УПЦ-МП) очолив митрополит Володимир (мирське ім'я - В. Сабодан).
По-друге, не визнав об'єднання, хоча й номінальне очолював УПЦ-КП, 92-річний Мстислав, за яким пішла частина автокефалістських приходів.
Після смерті Мстислава 1993 р. розкол поглибився. Його закріпив собор УАПЦ і обрання на ньому Патріархом Димитрія (в миру - В.Ярема). До того він очолював одну з автокефалістських громад Львова.
У свою чергу, на соборі УПЦ-КП на звільнений після смерті Мстислава патріарший престол у жовтні 1993 р. було обрано Володимира (Романюка) - відомого богослова, видатного українського правозахисника. Його заступником став згадуваний митрополит Філарет (Денисенко).
Таким чином, українське православ'я виявилося розколотим на основні три гілки. Розширювався вплив Української греко-католицької церкви на чолі з Мирославом Іваном Кардиналом Любачівським, котра об'єднувала 2,9 тис. громад. Активно діяло також близько 600 громад римсько-католицької церкви.
Поряд з християнською релігією багато громадян України сповідує іудаїзм та іслам, їх громади активно діють у Києві, Одесі, Криму, Львові та інших містах. У республіці з'являються прихильники РУН-віри (Рідної української національної віри). Зорганізована в середовищі української еміграції, ця релігійна течія ґрунтується на дохристиянських віруваннях слов'ян, стоїть на позиціях активного національного відродження. Усього на початок 1995р. в Україні функціонувало 67 різних релігійних конфесій, а в 1998 р. їх вже діяло понад 70.
Наявні міжконфесійні суперечності не гальмують активізації релігійного життя народу України, який через релігію повертає собі втрачені було вічні духовні і морально-етичні орієнтири. Мільйони людей уже зробили свій вибір. Протягом 1991—1995 рр. свій статус оформили понад 6 тис. релігійних громад. В Україні відроджено та засновано близько 20 нових монастирів, 10 духовних семінарій і училищ, 2 духовні академії.
Справжня, а не декларована свобода совісті стала важливим елементом життя України, духовності українського народу, його національного відродження.
45.
