На західноукраїнських землях, на відміну від Наддніпрянщини, українці, крім імперської влади, потерпали від утисків поляків, румунів та угорців, які вели перед у різних регіонах. Відносини владних структур імперії та українського національного руху були досить своєрідними. Імператорські реформи наприкінці XVIII ст. мали вислідом деяке покращання становища українського населення. Відтак Габсбурги могли розраховувати на підтримку українців, коли тут розгорталися польські та угорські національні рухи. Водночас імперська влада тлумила український національний рух, не бажала його посилення і розглядала лише як засіб ослаблення інших рухів.
У Східній Галичині позиції греко-католицької церкви особливо зміцніли після відновлення 1808 р. митрополії з центром у Львові. Діяльність вищих ієрархів греко-католицького духовенства у Перемишлі та Львові започаткувала національно-культурне відродження галицьких русинів. Центром першої хвилі українського національного відродження у Східній Галичині став Перемишль – осередок греко-католицької єпархії. Тут існувала велика бібліотека, діяла семінарія, зосереджувалися найосвіченіші представники духовенства – Іван Могильницький, Йосип Левицький, Іван Снігурський, Йосип Лозинський та ін. Надихав цей гурт русинських патріотів перемишльський єпископ Михайло Левицький .
У 1816 р., за підтримки єпископа, Іван Могильницький створив «Товариство галицьких греко-католицьких священиків для поширення письмами просвіти і культури серед вірних». Цей гурт мав на меті видавати книжки для народу, написані зрозумілою йому руською мовою, та засновувати народні школи.
Заходи перемишльських патріотів викликали невдоволення серед поляків, які вели перед у Східній Галичині. Вони стали вимагати від австрійської влади заборонити викладання у початкових школах руською мовою, оскільки, як вони твердили, це лише варіант російської мови. Проте імперські урядовці не квапилися задовольняти ці вимоги, оскільки розуміли, що це спричинить посилення польських впливів у краї. Тому рішення мало компромісний характер. Греко-католики, як і римо-католики, дістали право вчити дітей власною мовою. У мішаних школах викладалися обидві мови, але релігійні заняття проводились окремо, згідно з віросповіданням дітей. Обидві церкви набули право окремо здійснювати нагляд за своїми школами.
Діяльність «Товариства...» поступово набувала розмаху. З метою підготовки вчителів у Перемишлі було відкрито дяко-вчительський інститут (1817 р.). У 1832 р. на території перемишльської єпархії існувало 400 шкіл. Було також видано декілька підручників та молитовників.
Іван Могильницький та його однодумці обстоювали думку, що русська мова є окремою від польської та російської слов’янською мовою. Проте вони вважали за необхідне зробити народну мову вишуканішою, поєднавши її зі старою церковнослов’янською. Могильницький створив граматику цієї «славєноруської» мови, але вона мала штучний характер і поширення не набула.
У 30–х роках ХІХ ст. український національний рух на західноукраїнських землях став поступово переходити у наступний, культурницький етап. Його уособленням стала утворена у Львові «Руська трійця» – громадсько-культурне угруповання демократичного спрямування зі студентів семінарії та університету. Саме діяльність трійчан спричинила те, що народна мова русинівпоступово набула рис літературної української мови і стала впроваджуватись у повсякденний вжиток.
На початку 30-х рр. український національний рух у Східній Галичині активізувався. Основними причинами цього були вплив українського відродження в Наддніпрянщині та розгортання в краю польського визвольного руху у зв’язку з повстанням 1830–1831 рр. Цілковите ігнорування поляками прав корінного населення Галичини спонукало галицьких українців боротися за свої права.
У стінах Львівської греко-католицької семінарії зосередилося чимало патріотично налаштованої русинської молоді, яка бажала присвятити себе справі народу. Найбільшою популярністю серед семінаристів користувався «руський соловей» Маркіян Шашкевич (1811–1843). Він походив із родини сільського греко-католицького священика. Навчаючись у Львівській семінарії, М.Шашкевич мав можливість ознайомитися в її бібліотеці з творами як «будителів» західних слов’ян, так і братів-українців з Наддніпрянщини. Читаючи «Енеїду» І.Котляревського та збірники народних пісень М.Цертелева і М.Максимовича, молодий семінарист зміг відчути неповторну красу української мови. Згодом він став писати літературні твори українською мовою.
На другому році навчання Шашкевич заприятелював з Іваном Вагилевичем (1811–1866) та Яковом Головацьким (1814–1888). Семінаристи називали трьох друзів, об’єднаних спільними поглядами, «Руською трійцею». Поступово навколо них об’єдналося близько 20 однодумців. Сталося це, ймовірно, 1832 р. Основну увагу трійчани приділяли творенню на підставі русинської народної мови літературної. Для цього вони намагалися звільнити її від усіх штучних додатків, і зробити наближеною до народної мови.
І.Вагилевич
Мету своєї діяльності члени гуртка вбачали також у тому, щоб запровадити українську мову в усі сфери життя. Рубіжною подією в цьому став виступ М.Шашкевича 1836 р. Аби довести, що українською мовою можна проголошувати філософські та релігійні ідеї, він уперше в історії Східної Галичини проголосив рідною мовою промову в музеї семінарії перед представниками духовної влади і гістьми. Виступ всім запрошеним сподобалася. Відтоді користування українською мовою здобувало дедалі більше прихильників серед галицьких русинів.
З метою популяризації української мови серед галичан члени гуртка підготували 1833 р. збірку власних поезій та перекладів «Син Русі», але видати її не змогли.
У консервативних колах греко-католицького духовенства діяльність молодих семінаристів не схвалювали. Таке ставлення спричиняло побоювання, що діяльність трійчан може загострити відносини з віденським урядом. Справді, місцева австрійська влада сприйняла діяльність трійчан без захвату. У неї й так не бракувало досить проблем із польським національним рухом. До того ж австрійці побоювалися, що український рух підтримає Російська імперія, щоб використати його як привід для загарбання Східної Галичини.
5. «Русалка Дністровая»
Невдала спроба видання першої збірки українською мовою не зупинила гуртківців. Наступним кроком стала підготовка 1834 р. нової збірки під назвою «Зоря». Альманах містив народні пісні, твори самих гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Головними ідеями, притаманними творам збірки, були:
· засудження іноземних поневолювачів українців та оспівування героїчної визвольної боротьби народу;
· уславлення народних ватажків – борців за національне і соціальне визволення народу;
· визнання існування єдиного українського народу, який через поневолення імперіями виявився роз'єднаним державними кордонами;
· заклик до українських патріотів змагатися за об’єднання галицьких русинів і наддніпрянських українців.
Ці ідеї стали свідченням високого рівня національної свідомості трійчан, які за короткий історичний термін зрозуміли необхідність перейти від пропаганди української мови до спроб сформувати нові орієнтири у боротьбі за національне визволення галицьких русинів. Свій політичний ідеал члени гуртка вбачали у створенні федерації слов’янських народів, до якої повинна була входити держава, яка об’єднає східних і західних українців.
Спроби видати альманах знову наразилися на спротив імперських урядовців і консервативних кіл греко-католицького духовенства. Видання книги було заборонено як віденською, так і львівською цензурою. Представники греко-католицького духовенства твердили, що «нагадування про сумні історичні події, пов’язані з релігійним і політичним гнобленням, викликали б гіркі почуття...» Причини відмови у дозволі на публікацію австрійської влади оприлюднив перегодом директор львівської поліції: «Досить клопоту завдають нам поляки, а ці шаленці намагаються відродити покладену до гробу русинську націю».
Проти упорядників альманаху розгорнулася кампанія переслідувань, звинувачень у неблагонадійності, залякувань. Проте трійчани не припиняли своєї діяльності. У 1836 р. І.Вагилевич і М.Шашкевич вперше здійснили переклад пам’ятки давньоруської літератури – «Слова о полку Ігоревим» українською мовою. М.Шашкевич підготував підручник для молодших школярів «Читанка для діточок» українською мовою. Але надрукувати обидві ці праці авторам знову не дозволили.
Незважаючи на перешкоди, трійчани продовжували свою шляхетну справу і шукали інших можливостей для видання творів. Вони вилучили зі збірки «Зоря» ті твори, які своїм змістом найбільше дратували цензорів, і змінили її назву на «Русалка Дністровая». Потім Я.Головацький домовився зі своїми друзями, прибічниками слов’янського відродження, про видання збірки у Пешті (тодішній столиці Угорщини) накладом 1 тис. примірників.
Альманах «Русалка Дністровая» вийшов друком 1836 р. Це була перша книжка українською мовою на західноукраїнських землях. Її поява викликала невдоволення у Відні та Львові. Увесь наклад «Русалки Дністрової» було конфісковано і знищено. Врятувати пощастило лише 200 екземплярів, що їх трійчани встигли розпродати, подарувати друзям або залишити для себе.
І все ж поява «Русалки Дністрової» стала рубіжною подією в розвої українського національного руху у Східній Галичині. Книга засвідчила відмінність галицьких русинів від поляків і росіян, їхню єдність із наддніпрянськими українцями. Водночас вона започаткувала нову українську національну літературу на західноукраїнських землях.
38.
