Шевченко — явище унікальне. Його немає з ким порівняти у письменстві інших народів. Саме Т.Г.Шевченко залишив один з найбільших слідів у світовій культурі.
Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення.Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму.Шевченко ж виступив як грізний суддя і викривач усього самодержавно-кріпосницького ладу, як непримиренний ворог поміщиків і царизму.У його творах змальований новий позитивний герой – борець проти самодержавно-поміщицького ладу, борець за щасті народу.
Тарас Шевченко - не тільки поет, а й драматург, прозаїк, мислитель, історик, етнограф, фольклорист, художник(живописець, гравер), який залишив велику образотворчу спадщину - понад тисячу творів.
То була епоха, що вішала декабристів, вбивала на дуелях найкращих своїх поетів, гнала в кайданах у рудні Сибиру найшляхетніших своїх синів, послідовно розтерзуючи їх.
Найгостріші соціальні драми і найтонші нюанси інтимного, гнівний біль безправства, неволі, хвилин розпачу, що їх теж знав поет, смутки знівеченого життя, голос потоптаної і пробудженої людської гідності, сила непокори, що не раз переходить у скрик прокляття, у грізні вибурхи прометеївського титанізму, - все клекоче , все скипілося в художню цільність поезії Шевченка, Саме з цієї любові виросла правдива, вогнена творчість Шевченка, саме це ніякими стужами не остуджене синівське почуття й живило той дух протесту, бунтарства, антикріпаччини, яким наснажена Шевченкова душа.
Буйна волелюбність-чи не найприкметніша риса Шевченка. Верхи Шевченкової поезії-це спів свободи, уславлення свободи, цієї першої й неодмінної передумови людського поступу, добробуту й щастя. Слово "свобода" поет супроводить найдорожчими епітетами, домінуючи настрій багатьох його поезій-це смуток за втраченою свободою і порив до неї, до "волі святої":
Улюблений герой Шевченкових поезій- витязь народний, повстанець гайдамака, козак-запорожець, що виступає оборонником рідного краю, носієм народної правди й честі.
Шевченка не без підстави називають революціонером художньої форми, вказуючи на те, як сміливо відходив він од літературних канонів, хоча навряд чи він ставив собі на меті свідомо руйнувати усталені художні форми.
Творчість Шевченка — багатогранна, як його талант. Він був і
глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно
обдарованим митцем. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку
поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і 2 уривки з інших п'єс; 9
повістей, щоденник й автобіографію, написані російською мовою, записки
історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), 4 ст. та понад 250
листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису і
графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її
доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів.
Натомість у літературі про його мистецьку спадщину безпідставно приписувано
йому чимало творів живопису і графіки інших авторів (досі зареєстровано 263
такі твори). До ранньої творчості Шевченка належать балади «Причинна» (1837), «Тополя»
(1839) й «Утоплена» (1841), що мають виразне романтичне забарвлення. Своєю
фантастикою і основними мотивами вони близькі до народної поезії. Поетичним
вступом до «Кобзаря» (1840) був вірш «Думи мої, думи мої», в якому, висловлюючи
свої погляди на відношення поезії до дійсності, Шевченко підкреслив нерозривну
єдність поета зі своїм народом. Особливе місце серед ранніх творів Шевченка
посідає соціально-побутова поема «Катерина» — хвилююча розповідь про трагічну
долю української дівчини, яку знеславив московський офіцер. У розвитку подій
цей лірично епічний твір відзначається високою драматичною напруженістю.
Визвольна боротьба українського народу проти загарбників і поневолювачів є
основним мотивом у таких ранніх творах Шевченка, як «Тарасова ніч» (1838),
«Іван Підкова» (1839), «Гайдамаки» (1841), «Гамалія» (1842). У поемах «Іван
Підкова» і «Гамалія» Шевченко оспівав героїчні походи українського козацтва
проти турків. Поеми «Тарасова ніч» і «Гайдамаки» змальовують різні моменти
боротьби українського народу проти польського панування. Історично-героїчна
поема «Гайдамаки» є вершиною революційного романтизму Шевченка. Драма «Назар
Стодоля», створена на межі першого і другого періоду творчості Шевченка, є
новим явищем в українській драматургії. Зображені в ній події відбуваються у 17
столітті біля Чигирина. Розвиток дії подано в романтичному дусі, проте в п'єсі
переважають риси реалістичного відтворення дійсності. По-новому звучать мотиви
революційної боротьби у творах Шевченка періоду «Трьох літ» (1843—1845). Перехід
Шевченка до нового періоду літературної діяльності позначився в поемах «Розрита
могила» (1843), «Чигрине, Чигрине» (1844) і «Сон» (1844). Поет написав ці твори
під безпосереднім враженням від тогочасної дійсності на Україні. В сатиричному
творі «Сон» («У всякого своя доля») автор з їдким сарказмом змалював свавілля
та жорстокість російського царату і закликав до знищення цієї деспотичної
системи. Поема «Сон» вважається одним з найвизначніших взірців світової сатири.
У грудні 1845 Шевченко написав цикл віршів під назвою «Давидові псалми» — перша
його спроба переспіву й осучаснення біблійних текстів. Вміло зашифрованою
формою псалмів поет засуджував тогочасний лад, надаючи старозавітним текстам
зрозумілу для читача політичну спрямованість. У вірші «Три літа», що дав назву
альбомній збірці автографів поета, Шевченко змальовує процес свого
«прозрівання» і говорить про зміни, які сталися за цей час у його світогляді й
творчості. Характерний для нового періоду творчості Шевченка є також вірш
«Минають дні, минають ночі». В ньому поет пристрасно засуджує суспільну
бездіяльність і пасивність та закликає до дії й боротьби. Цикл «Три літа»
завершується «Заповітом», одним з досконаліших зразків світової політичної
лірики. Серед творів періоду «Трьох літ» на історичні теми особливе місце
посідає поема «Іван Гус» («Єретик»), написана восени 1845 з поетичною присвятою
П. Шафарикові. До збірки «Три літа» включено також соціально-побутові поеми
«Сова» (1844) і «Наймичка» (1845). Цикл «В казематі», написаний на весні 1847 в
умовах ув'язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним
змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один з найтяжчих
періодів у житті і творчості Шевченка, період арешту й заслання (1847 — 57). До
ліричних творів автобіографічного характеру, в яких Шевченко змалював свої
власні почуття, настрої й переживання, належать вірші «Мені тринадцятий
минало», «А. О. Козачковському», «І виріс я на чужині», «Хіба самому написать»,
«І золотої й дорогої», «Лічу в неволі дні і ночі» та інші. Десятирічне заслання
вимучило Шевченка фізично, але не зломило його морально. Після виходу поета на
волю починається останній етап його творчості (1857 — 61). Розпочинає його
поема «Неофіти», написана в грудні 1857 у Нижньому Новгороді. Наприкінці життя
Шевченко почав перекладати «Слово о полку Ігоревім» (1860), та встиг перекласти
лише два уривки — «Плач Ярославни» (2 редакції) і «З передсвіта до вечора».
Свій останній поетичний твір, вірш «Чи не покинуть нам, небого», Шевченко
закінчив за 10 днів до смерті. Провідним мотивом творчості Шевченка, що
пронизує також весь його життєвий шлях, була самовіддана любов до України і
нерозривно зв'язана з нею ненависть до всіх її гнобителів. Його революційний
заклик «… вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте» був
зовсім новим словом не лише в українській літературі. У розвитку національної і
соціальної самосвідомості українського народу творчість Шевченка відіграла
величезну роль.
32.
