У XVIII ст. культура в Україні розвивалась у складних і тяжких умовах. Передусім, українські землі не були об'єднані, перебували під владою різних держав. Лише наприкінці XVIII ст. Правобережжя було возз'єднане з Лівобережжям у складі Російської держави, південь України був відвойований, Крим приєднаний до Росії. Але Східна Галичина, Північна Буковина й Закарпаття залишалися під владою Австрійської монархії. У західноукраїнських землях велась політика денаціоналізації українського населення, його полонізація, онімечення, мадяризація.
У Російській державі з перших часів переходу під владу царя царська бюрократія намагалася ліквідувати автономію України, русифікувати українців, ліквідувати їх відмінність від росіян.
Високим рівнем розвитку відзначалося в Україні у XVIII ст. музичне мистецтво. Як і раніше, лірники й кобзарі-бандуристи, живучи в гущі народних мас, у своїх піснях оспівували народну героїчну визвольну боротьбу. Були музичні братства-цехи; поміщики в своїх маєтках часто тримали оркестри й хори, оперні та балетні трупи з кріпаків, у містах при магістратах і ратушах існували духові оркестри.
Багатьох українських співаків брали до придворних труп у Петербург. У 1737 р. для підготовки придворних хористів за царським наказом була відкрита музична школа в Глухові. Добре навчання музики було поставлено в; Київській академії, яка мала гарний хор і оркестр.
Видатними українськими композиторами XVIII ст., які тривалий час працювали і в Росії, були М. Березовський (1745—1777), А. Ведель (1767—1808) і Д. Бортнянський (1751—1825). Уродженець Глухова і вихованець Київської академії, Березовський став співаком у петербурзькій придворній капелі, потім навчався в Болонській філармонічній академії в Італії. Повернувшись на батьківщину, він написав багато концертів, на яких позначився вплив народної пісенності. Популярною була опера Березовського «Демофонт». Ведель теж навчався у Київській академії, потім писав музичні, переважно духовні твори, створив хорову капелу в Москві, керував хорами у Києві і Харкові, Д. Бортнянський, який здобув музичну освіту в Глухівській музичній школі і вдосконалював її в Італії, співав у придворній капелі, потім керував нею, написав опери «Креонт», «Алкід», «Квінт-Фабій», «Сокіл» і «Син-суперник».
Архітектура і образотворче мистецтво.
У XVIII ст. значний крок уперед зробила в Україні архітектура. Було збудовано, переважно з цегли й каменю, багато різноманітних споруд, серед яких, поряд з культовими, ставало дедалі більше цивільних будівель — адміністративних, господарських, житлових та ін.
Велику кількість чудових будівель, передусім храмів духовних, було зведено наприкінці XVII — на початку XVIII ст. у Києві та інших містах турботами й коштом гетьмана І. Мазепи. Це у Києві Миколаївська церква на Печерську, Троїцька і головна церква Лаври, Братські церква на Подолі, будинок Києво-Могилянської академії та ін. За підрахунками В. Січинського, І. Мазепа за 1697— 1706 pp. збудував 12 храмів і не менше 20 храмів та інших величних споруд реставрував і розбудував. Вони розташовані як у Києві, так і в Переяславі, Глухові, Чернігові, Батурині, біля Лубен та в інших місцях. У першій половині XVIII ст., переважно у стилі барокко, були споруджені визначні будови й архітектурні ансамблі. У 1731 —1745 рр-під керівництвом архітектора Йоганна Готфріда Шеделя, який перед цим працював у Петербурзі й Москві, збудовано 93-метрову дзвіницю Києво-Печерської лаври; У 1747—1753 pp. за проектом архітектора В. Растреллі під керівництвом архітектора І. Мічуріна на київських горах була збудована Андріївська церква, а в 1752—1755 pp. — царський палац.
Із 60—70-х років XVIII ст. на зміну стилю барокко в архітектурі приходить так званий російський класицизм (російський ампір). Для класицизму (від лат. classicus — зразковий) були характерними строгість і чіткість архітектурних форм, відмова від пишного оздоблення, симетрично-осьова композиція будівель, світлі фарби (здебільшого жовтий колір стін, білі колони і деталі).
Велике значення для розвитку архітектури на Україні мала діяльність видатних російських архітекторів, що працювали на Україні,— В. Растреллі, А. Квасова, П. Неелова та ряду ін.
Найвидатнішими українськими архітекторами XVIII ст., які працювали в тісній співдружності з архітекторами російськими, були С. Ковнір (1695—1786) та І. Григорович-Барський (1713—1785).
Кріпак Києво-Печерської лаври, С. Ковнір навчився будівельної справи і створив оригінальні архітектурні споруди, які виділяються мальовничістю і багатством ліпного оздоблення стін і фронтонів. Це так званий Ковнірівський корпус і дзвіниці на Дальніх та Ближніх печерах у Києво-Печерській лаврі, Кловський палац, над яким Ковнір працював разом з П. І. Неєловим, і дзвіниця Києво-Братського монастиря, дзвіниця і церква у Василькові.
Вихованець Київської академії, талановитий учень Растреллі, І. Григорович-Барський став автором багатьох архітектурних будов: церков Покровської і Миколи Набережного на Подолі в Києві, церкви-дзвіниці і стіни Кирилівського монастиря, магістрату і собору в Козельці та ін.
У другій половині XVIII ст. козацька старшина, поміщики у своїх маєтках стали будувати розкішні палаци й інші будівлі. Так, у Батурині й Глухові були споруджені палаци гетьмана К. Розумовського, у с Ляличах — П. Завадовського, у с. Мерчику на Харківщині — ансамбль Шидловського та ін.
У XVIII ст. розвивалася й дерев'яна архітектура. Найбільш видатною пам'яткою дерев'яної архітектури є Троїцький собор у Новомосковську (тепер Дніпропетровської обл.), споруджений народним майстром Якимом Погребняком у 1773—1778 pp. Маючи 65 м у висоту, цей собор був найвищою дерев'яною будівлею XVIII ст. в Україні.
Продовжував розвиватися в Україні живопис. У ньому дедалі сильнішими ставали елементи реалізму. Найбільш видатними майстрами живопису тоді були Д. Левицький (1735—1822), В. Боровиковський (1757—1825) і А. Лосенко (1737—1773). Вони спочатку навчалися в Україні, потім у Петербурзькій академії мистецтв, стали її академіками, працювали там. Особливо великі їхні заслуги в розвитку портретного живопису. Розвивалися в Україні і гравюра, художнє ремесло — різьблення, кераміка, килимарство, художня вишивка та гаптування, кахлеве й гончарне виробництво, художнє литво, ювелірне мистецтво.
31.
