На західноукраїнських землях, згідно з реформою 1869 p., початкові школи було передано у відання світських органів, формально впроваджено обов'язкове навчання всіх дітей віком від 6 до 14 років. Однак багато з них не відвідувало школи через матеріальні нестатки. Не вистачало кваліфікованих учителів, шкільних приміщень, коштів. Австро-угорський уряд, спираючись на місцевих великих землевласників та промисловців, сприяв політиці полонізації (Східна Галичина), мадяризації (Закарпаття), румунізації (Північна Буковина) системи освіти. Більшість західноукраїнського населення залишалася неписьменною. Дуже мало українців навчалося в гімназіях. Колонізаторській меті Австро-Угорської монархії було підпорядковано систему навчання у Львівському (заснований 1784 p., мав чотири факультети — філософський, юридичний, богословський, медичний) та Чернівецькому (заснований 1875 p. з юридичним, філософським, богословським факультетами) університетах. Вступ до них вихідців із народних мас, особливо українців, був нечастим явищем. Із спеціальних вищих закладів виділялася Технічна академія у Львові, перейменована 1877 р. у Політехнічний інститут. У 1897 р. тут засновано також Академію ветеринарної медицини. У 20 —30-х роках XIX ст. у Львівському університеті тривали дослідження в галузі краєзнавства і гуманітарних наук. І.Могильницький написав першу в Галичині граматику української мови. Передмова до неї — це важлива наукова праця «Відомість о руськім язиці» (1829), яка вміщувала змістовний нарис історії України, визначала українську мову як одну з самостійних східнослов'янських мов. Над граматикою української мови працював також професор Львівського університету І.Лаврінський. Він уклав 6-томний українсько-польсько-німецький словник, на якому позначився вплив народної мови, переклав польською мовою «Повість временних літ». З 1784 р. діяла бібліотека Львівського університету, що налічувала близько 50 тис. томів літератури з різних галузей знань.
Російський царат, Габсбурзька монархія, російські, німецькі, польські, угорські шовіністи ігнорували українську мову, не дозволяли користуватися нею ні в школі, ні в державних установах. Але не могли добитися денаціоналізації українського народу, спинити розвиток його мови.
Українська інтелігенція, зокрема письменники, громадські і культурні діячі, відстоювали право українського народу мати національну мову, піклувалися про її розвиток і вивчення.
На західноукраїнських землях плідно працювали математики В.Левицький, М.Зарицький, хіміки Б.Радзішевський, Е.Ліннеман, геологи Ф.Ціркєль, Ю.Токарський та інші вчені. У галузі політекономії і статистики відзначались професор Київського університету М.Бунге, доцент цього ж вузу М.Зібер, професор Харківського університету Г.Цехановський та ін. Тривала діяльність видатного українського історика М.Костомарова. У своїх працях він обстоював самобутність українського народу, його право на вільний економічний розвиток. Чільне місце в українській історіографії посідають твори визначних істориків О.Лазаревського, В.Антоновича, О.Єфименко, Д.Багалія, О.Левицького, Д.Яворницького. Низку цікавих досліджень опублікували галицькі історики О.Барвінський, А.Петрушевич, В.Площанський, ІО.Целевич, І.Шараневич та ін.
У важких умовах жорстокого національного гноб-лення вчені О.Потебня, П.Житецький, К.Михальчук створили цінні праці з проблем українського мовознавства. В галузі фольклористики та етнографії творчо й наполегливо працювали М.Сумцов, П.Чубинський, М.Драгоманов, Б.Грінченко.
Вагомий внесок у розвиток вітчизняного літературознавства в Галичині зробили В.Щурат, К.Студинський, О.Маковей та ін. Багатими здобутками увінчалася робота фольклористів та етнографів Ф.Вовка, В.Гнатюка, О.Роздольського, В.Шухевича, Ф.Колесси. І.Свєнціцький, І.Франко та ін. працювали над вивченням української мови та літератури.
На українських землях Австрійської імперії було дещо більше початкових шкіл (навчалося 14 % дітей шкільного віку, у сільських парафіяльних школах навчання велося українською мовою), 18 гімназій (8 — Галичина, 9 — Закарпаття, 1 — Буковина), Чернівецький ліцей. Незважаючи на всі утиски української мови ситуація з нею в системі освіти Західної України була кращою, ніж у Наддніпрянській.
25.
