Після Другої світової війни 1939-45 рр. англійські колонізатори змушені були в 1947 р. надати незалежність своїй колонії Британської Індії. При цьому колишню Британську Індію було розділено за релігійно-громадським принципом на дві держави — Індію і Пакистан; до Індії відійшли райони, де переважало індуське населення, до Пакистану — ті, в яких переважало мусульманське населення. 14 серпня 1947 року було проголошено утворення незалежної держави Пакистан. Пакистан було прийнято в ООН, у цьому ж році він став членом Британської Співдружності націй. У 1972 р., коли Великобританія та інші країни Співдружності визнали Бангладеш, Пакистан вийшов з її складу і повернувся тільки в 1989.
Першим генерал-губернатором нової держави — домініону Пакистану став лідер Мусульманської ліги М. А. Джинна. 1 травня 1948 СРСР встановив з Пакистаном дипломатичні відносини. Релігійно-громадський принцип розподілу колишньої Британської Індії обумовив територіальний поділ нової держави Пакистан: до складу Пакистану були включені на північ-захід — Південноазійського субконтиненту — Західний Пенджаб, Сінд, північний захід. Прикордонна провінція (ПЗПП), Белуджистан, на північ-схід — Східна Бенгалія. Умови, в яких відбувався розподіл (масові міграції індусів і мусульманів, криваві індусо-мусульманські погроми, що провокувалися силами імперіалістичної і внутрішньої реакції), ослабили молоді суверенні держави — як Пакистан, так і Індію, та ускладнили їх взаємовідносини після завоювання незалежності.
Від епохи англійського володарювання Пакистан успадкував відсталу економіку колоніального типу. 90% населення проживало в селі. У 1948 фабрична промисловість дала лише 1,4% національного доходу країни. Сильні позиції в основних галузях економіки займали англійські монополії. За рівнем економічного розвитку східна частина Пакистану різко відставала від західної. Головною віссю політичного життя Пакистану стала боротьба за визначення напрямку розвитку країни, темпів і методів проведення реформ, необхідних для ліквідації спадщини колоніального минулого і зміцнення державної незалежності.
Аж до 1954 у політичному житті Пакистану панувала Мусульманська ліга; діяльність її керівництва була спрямована на зміцнення позицій земельних магнатів Західного Пакистану і великої мусульманської буржуазії (серед якої переважали переселенці з Індії). У 1948-50 були підвищені податки й акцизи, збільшилася земельна рента. Ця політика викликала невдоволення широких верств населення. З кінця 1947 почалося пожвавлення робітничого руху; в 1948 була освічена Комуністична партія Пакистану. Развернувся хрестовий рух, особливо активний у Східному Пакистані. Заворушення змусили правлячі кола ухвалити ряд аграрних законів; у Східному Пакистані держава поступово викупила землі поміщиків, а селяни — спадкові орендарі (Заміндарі) перетворилися на спадкових власників, які виплачують податок державі. У Західному Пакистані спадкові орендарі отримали право викупити свої ділянки; частка поміщиків у врожаї становила 40%. У Східному Пакистані в Сінде, в ПЗПП і Белуджистані з 1948 почав формуватися рух за реорганізацію адміністративно-територіального устрою Пакистану на національно-лінгвістичній основі, надання цим провінціям широкої внутрішньої автономії, виділення їм великих асигнувань на економічні і соціальні потреби, що передбачалося планами економічного розвитку Пакистана (6-річним з 1950; 2-річним — частиною 6-річного з 1951, першим 5-річним — з 1955). Політично активна частина населення Східного Пакистану, Сінда, Белуджистану і ПЗПП домагалася також розширення своєї участі в державному апараті і збройних силах країни.
Невирішність основних проблем розвитку Пакистану призвела до виходу з Мусульманської ліги широких верств населення, посилення в ній фракційної боротьби і виникнення наприкінці 40-х — на початку 50-х рр. перших опозиційних буржуазно-демократичних партій (Авамі ліг, Азад Пакистан парті та інш.).
Зростання економічних труднощів і вплив англійських монополій, викликали невдоволення частини патріотично налаштованого офіцерства. У березні 1951 учасників армійської опозиції було заарештовано (справа про так звану «Змову в Равалпінді»), репресій зазнали також компартія і демократичні організації. Загострилася боротьба в правлячому таборі (навколо проектів конституції Пакистану та інш.). 16 жовтня 1951 було вбито прем'єр-міністра Пакистану Ліаката Алі Хана.
Навесні 1953 в західному Пакистані мали місце криваві антиахмадійські заворушення, які значно підірвали позиції правлячих кіл. У східному Пакистані в грудні 1953 було створено Об'єднаний фронт опозиційних партій, який у березні 1954 завдав нищівної поразки Мусульманській лізі на виборах у Законодавчі збори Східного Пакистану, сформовано уряд Об'єднаного фронту на чолі з А. К. Фазлул Хаком. Щоб зберегти владу, правлячі кола Пакистану ввели у східному пакістані надзвичайний стан; 30 травня 1954 уряд Об'єднаного фронту було розпущено, 5 липня 1954 заборонено діяльність компартії в Східному Пакистані, 24 липня 1954 — в Західному Пакистані. 24 жовтня 1954 надзвичайний стан введено і в Західному Пакистані В 1954 Пакистан вступив у СЕАТО, в 1955 — в Багдадський пакт (з 1959 — СЕНТО).
Вибори в установчі збори Пакистану (червень 1955) свідчили про подальше зменьшення впливу правлячих кіл. Щоб утриматися при владі, лідери Мусульманської ліги пішли на деякі поступки бенгальському національному руху; в 1954 бенгальський мову було визнано, нарівні з урду, державною мовою Пакистана. В серпні 1955 було сформовано коаліційний уряд — Мусульманська ліга — Об'єднаний фронт. У жовтні 1955 правлячі кола об'єднали території Західного Пакистану в єдину провінцію [до 1955 Західний Пакистан ділився на 4 провінції (Пенджаб, Північно-Західна Прикордонна провінція, Сінд і Белуджистан), ряд князівств (Бахавалпур, Калат, Дір та інш.) і особливі райони племен].
29 лютого 1956 Установчі збори ухвалили Конституцію Пакистану, згідно з якою 23 березня 1956 Пакистан було проголошено федеративною Ісламською Республікою Пакистан.
Коаліція правих лідерів Об'єднаного фронту з Мусульманською лігою викликала невдоволення лівих і центристських партій, які входили в Об'єднаний фронт. У вересні 1956 було сформовано коаліційний уряд — Авамі ліг — Республіканська партія (заснована в 1956), очолювана Х. Ш. У 1962 прийнята нова конституція, яка встановила президентську форму правління і непряму систему виборів законодавчих органів і глави держави. У 1962 і 1965 президентом обирано М. Айюба Хана, більшість місць у законодавчих органах отримувала очолювана ним Мусульманська ліга. У 60-х рр. намітився відхід Пакистану від односторонньої зовнішньополітичної орієнтації на західні держави. 4 березня 1961 було укладено угоду з СРСР про співпрацю в пошуку і розвідці нафти і газу.
